.jpg)
.jpg)
Миколаївська церква в Острозі: аспекти історії
Одним з аспектів дослідження історії середньовічних та ранньомодерних міст є встановлення їх історичних топографії та соціальної топографії. Інтегральними складовими останніх є вивчення та локалізація культових споруд, котрі в різні періоди існували на теренах того чи іншого міського поселення. Однією з таких споруд в Острозі був неіснуючий нині острозький Миколаївський храм, котрий припинив своє існування у другій половині XIX століття, і який досьогодні вважається однією із найперших відомих православних церков у місті Острозі.
Джерельну базу розглядуваної проблеми становлять статистично-описові документи Острога XVI-XVIII ст., численні церковні статистичні матеріали, клірові відомості острозьких церков тощо, значна кількість яких зберігається у фондах Державного історико-культурного заповідника м. Острога.[1]
У цьому короткому нарисі ми не претендуємо на повноту висвітлення історії острозького Миколаївського храму, оскільки багато аспектів цієї проблеми залишаються невідомими. Серед завдань, які ми ставимо перед собою, можна виділити наступні: систематизувати відомі нам на сьогодні джерела та літературу про храм, локалізувати місцезнаходження Миколаївської церкви, по можливості встановити її архітектурні особливості, подати деякі відомості стосовно кліру цієї острозької православної церкви тощо.
Миколаївська церква вважається однією з найдавніших церков в Острозі. Зазвичай, коли говорять про цей храм, цитують документ-надання Данила та його дружини Василиси Острозьких "певних ґрунтів, названих Чепель... церкві св. Миколи Острозького і священикам, що при ній..." [2]. Імовірно, надання згаданих фунтів йшло вкупі із заснуванням самого храму, хоча прямих вказівок на це немає. Якщо це було справді так, то появу в Острозі Миколаївської церкви можна віднести до середини - другої половини XIV століття.
Називаючи ґрунти "Чепель" у документі, на жаль, не конкретизується назва населеного пункту. Щоправда, з одного із пізніших джерел, про яке йтиметься нижче, відомо, що до Миколаївської церкви було приписане село Плоска (Плоске). Ярослав Пура в одному зі своїх досліджень наводить низку мікротопонімів цього села, серед яких: "Зачипелі" ["За Чипелями"], "Чипелі", де, як він вважає, можливо втілене прізвище власника ґрунтів - Чипеля (Чепеля)[3]. Отже, досить імовірно, що саме у селі Плоска були надані певні ґрунти Данилом для Миколаївської церкви в Острозі.[4]
Наступним питанням є проблема локалізації цього архітектурного об'єкта. Цікаво, що в згаданому вище документі церква св. Миколи значиться як в "въ парканеж", а це спонукає думати, що згаданий храм знаходився в межах пригородка, тобто, другої оборонної лінії, яка примикала до дитинця з півночі та з заходу. Для вирішення цієї проблеми природно було б звернутися до топографічних карт чи планів Острога. На жаль, останні, котрі б відносилися до періоду XVI-XVII століття, за невеликими винятками, для всього міста, чи принаймні, для замку та пригородка, нам поки що невідомі. Більш-менш систематичне картографування цього населеного пункту відноситься до кінця XVIII-XIX століття. Проте на диво, низка відомих нам планів Острога згідно помиляються, уміщуючи Миколаївську церкву не на пригородку, чи власне в місті, а аж на Новому Місті, тоді як традиційно відомо, що тут розміщувалися здавна дві церкви - Онуфріївська та Воскресенська, а в XIX столітті згадується лише Воскресенська. Натомість, останню вони вміщають там, де традиційно, як відомо, знаходилася Миколаївська, тобто на території колишнього пригородку у північно-східній частині, північніше від соборної Успенської церкви та східніше від католицького парафіяльного костьолу[5]. Сьогодні Миколаївська церква як така не існує, а приблизно на її місці знаходиться невеличка однойменна каплиця УПЦ КП. На жаль, первісна архітектура, як зрештою, і зовнішній вигляд цієї церкви взагалі нам поки що невідомі. Один із сучасних істориків архітектури В. Вечерський у своїй праці "Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України" помилково назвав Успенський собор в Острозі Миколаївською церквою, відповідно прийнявши фотографію собору за світлину церкви.[6]
Наступним джерелом, у якому ми натрапляємо на згадку про Миколаївську церкву, є акт введення у володіння Острозькою волостю Беати та Гальшки Острозьких від 1542 року. Тут серед інших церковних сіл згадується також "село святого Миколи" ("sioło świętego Mikuły") [7] В наступному джерелі, підтверджені права Беати Острозької на маєтки покійного чоловіка з вписанням акту їх поділу в 1542 р. між нею та її дочкою Гальшкою, іменується як власність Беати Костелецької "село Плоская светого Николы" [8]. При цьому, хоча нам докладно невідомо, як розгорталися події навколо цієї церкви, проте, вже у 1571 році село Плоска, як повідомляє частина люстрації Острозького староства від того ж року з описанням церковних маєтків, належало не Миколаївській церкві, а замковій Богоявленській [9].
У кінці XVI століття, а саме 17 квітня 1592 року, князем К.-В.Острозьким було надано підтвердження для підданих Миколаївської церкви про те, що вони не повинні платити податок на користь князя. Тоді ж зустрічаємо й ім'я священика цього храму -отець Сава.[10] Приблизно з цього ж періоду, від 10 липня 1597 року, маємо ще одну справу, тепер вже про наїзд грем'яцьких бояр К.-В. Острозького на ґрунти миколаївської церкви. Тут, у свою чергу, згадується "отець Данило, пресвітер миколаївський острозький" ("отец Данило, Пресбитер Никольский Острозский").[11]
Під час розподілу володінь Острозьких між Олександром та Янушем Костянтиновичами Острозькими у 1603 на частині міста Загроддя, що відійшла Янушеві, серед інших підданих названо також "попа миколаївського" ("pop mikulensky").[12] Примітно, що на Загродді в Острозі мешкали й інші священики: піп онуфрієвський ("pop onopryski"), піп богуславінський ("pop bohuslawinski"), піп іванівський ("pop iwanowsky"), піп п'ятницький ("pop piątnicki"), піп глібобориський ("chliboryczki").[13] Тут же на Загродді згадується "будинок отця миколаївського" ("dom оіса Nikolskiego") і в інвентарі ординацької частини Острозької волості від 1621 року, частини, що до 1620 року належала Янушеві Острозькому.[14]
Трохи пізніше, 13 травня 1634 року, перед гродським урядом у Луцьку став отець Іван Васильович Криловський, пресвітер острозької Миколаївської церкви ("отецъ Иван Василіевичь Криловскій, Пресбиторъ церкви св. Отца Николы Замковой Острожской") для вписання до луцьких гродських книг згаданого вище надання на церкву подружжям Данила та Василиси Острозьких ґрунтів Чепель.[15] Для нас тут цікаво, що Миколаївську церкву названо замковою, тоді як традиційно замковою вважався Богоявленський храм, принаймні, до 1636 року, коли він після так званої острозької трагедії був закритий кн. Анною-Алоїзою Ходкевич. З іншого боку, імовірно, Миколаївська церква не мала на той час у місті значної ваги, бо "Острозький літописець", подаючи опис подій 1636 року, серед інших священиків миколаївського не згадує[16]. Можна також припустити, що миколаївський священик на той час вже прийняв уніатство, а тому не симпатизував православному автору.
Як зазначає у цитованій праці Я. Перлштейн, Олександр-Януш Заславський різними дарчими записами підтвердив низку привілеїв, наданих колись Миколаївській церкві князями Острозькими, де серед іншого вказується право священиків цього храму на вільний помол у замковому млині по суботах.
Черговий наративний пасаж з історії цього храму в Острозі подає нам хроніка острозького парафіяльного костелу під 1703 роком. Як зазначає джерело, 29 жовтня цього року у самий полудень зайнялася і дощенту згоріла Миколаївська острозька церква ("Cerkiew Mikulska"). Трапилося це через необережність бакалавра і дяків, котрі залишили вогонь у церкві без нагляду. Як ідеться у хроніці, сила вогню була надзвичайно великою, так що нічого практично не вдалося врятувати. Поплавилися навіть дев'ять церковних дзвонів. Як резюмує хроніст, ":і чого вся русь була дуже сумною, бо то була церква дуже стара, красива й багата"[17].
Цікаві відомості про храм св. Миколи подає нам інвентар ординацької частини Острога від 1708 року. Тут теж зазначається, що церква мала багато різних фундушів та надань, серед яких «право ставропігії або братства» ("Stavropigiey alias Bractwa") та звільнення від усіх міських та замкових повинностей, які не втратили сили й на час написання джерела. Очевидно, досить розлогими були на той час земельні володіння цього храму, оскільки в інвентарі говориться про "поля, грунти, сіножаті та інші довколишності". Зазначається й ім'я тогочасного священика церкви: острозький протопіп В. О. Терпиловський [18].
Вказівка на те, що Миколаївська церква в Острозі була ставропігіальною, має для нас надзвичайно важливе значення. Як відомо, термін ставропігія походить від грецьких слів "ставрос" і "пігіон" - встановлення хреста. Ставропігіальний статус передбачав таку форму управління в православній церкві, що передбачала церковно-правний імунітет від місцевої церковної ієрархії та безпосередню залежність від патріаршої влади. Ставропігію могли отримувати і церкви, й монастирі. На теренах України цим статусом володіли головніші храми та святині, проте фактично керування ставропігійними інституціями здійснювалося не Константинопольським патріархом, а Київським митрополитом. Від ставропігіального храму назву ставропігійських отримували й світські братства, що засновувалися при цих церквах. Ставропігіальний статус свідчив про особливу важливість святині для церкви і віруючих. В Україні ставропігіальне право мали Києво-Печерська лавра, Київське богоявленське братство і Манявський скит, Межигірський Спасо-Преображенський монастир та ін.[19] На жаль, за відсутністю відповідних джерел ми поки що не можемо достатньо прокоментувати практичне застосування цього права Миколаївською церквою, проте вже вказівка джерела на те, що воно було, свідчить про непересічне місце цієї церкви серед подібних інституцій на Острожчині, найімовірніше, в часи князів Острозьких.
Продовжує наші відомості про острозький Миколаївський храм інвентар ординацької частини Острога від 1724 року. Окрім того, що тут підтверджуються права на земельні володіння церкви, про які йшлося, зокрема, в інвентарі від 1708 року (за винятком права ставропігії), та називається ім'я священика пана Гостилoвського, джерело подає і досить важливу для нас деталь, ще храм якимось чином улаштовувався за василіянським зразком ("Reguły Świętego Bazyłego Błahoczestiwa")[20]. На жаль, на сьогодні нам поки що невідомо, яке чернече згромадження василіан могло в той час опікуватися цим храмом. При цьому не дивно, що церква була уніатською, бо в той час більшість церков були саме греко-католицького напрямку. На нашу думку, протягом XVIII століття ситуація навряд чи змінювалася кардинально. Мабуть, лише з кінця цього століття, після того, як Волинь після Третього поділу Польщі повністю увійшла до складу Російської імперії, Миколаївська церква знову стала православною.
На 29 січня 1796 року у ній священиком був Михайло Григорович Москаленко-Александровський, про що свідчить дана ним ревізька сказка [21]. С. Кардашевич зазначає, що в цей час у церкві знаходився образ в натуральну величину князя Федора Острозького в облаченні православного ченця [22], котрий пізніше потрапив до Параскево-П'ятницької церкви [23].
Очевидно, після відбудови церкви після пожежі 1703 року якогось капітального її ремонту протягом століття не проводилося, і на початок 1800-х років стан храму вже був досить критичним. Одне з джерел початку дев'ятнадцятого століття, зокрема, говорить, що будівля через зігниття стін була навіть помітно нахилилася на північ, що робило храм небезпечним для проведення богослужінь. З метою реставрації будівлі у 1802 році було укладено угоду з майстром Іваном Яковичем Жуковським, про результати виконання котрої, на жаль, поки що відомостей не маємо [24].
На початку XIX століття дерев'яна Миколаївська церква з приходом знаходилися під тимчасовою опікою Острозького Успенського собору та його кафедрального протоієрея Стефана Кіндратовича Симоновича (останній, імовірно, опікувався храмом до поч. 1313 року). Часто штатних дячка й пономаря "из духовного звания" церква не мала. До 24 грудня 1805 року протягом якогось часу дячком у Миколаївській церкві був Венедикт Сильвестрович Ніжинський, який відтепер, направлявся у церкву сусіднього села Кривин [25]. Щоправда, після цього указом духовної консисторії від 24 грудня 1805 року якийсь півчий Стефан Маркевич був призначений дячком у цю церкву, проте вже у наступному році "за безчинства" був зовсім виключений із духовного відомства й відісланий у губернське правління [26]. Наступним дячком церкви був направлений сюди у лютому 1808 року Киріак(?) Павлович Назаревич [27]. Від 30 жовтня 1817 року маємо ще одне призначення дячком в церкву Сильвестра Кунина(?) [28].
У 1813 році Миколаївська церква знаходилася вже у тимчасовій опіці кафедрального протоієрея Гавриїла Левитського [29]. Священиком церкви, очевидно, ще й на 1811 рік був згаданий вище протоієрей М.Г. Москаленко-Александровський [30]. Під 1819 роком згадується благочинний церкви св. Миколая Григорій Рафальський [31].
До церкви належало передмістя Татарська вулиця графа Ілінського. Також вона володіла певним земельним наділом поблизу села Грозова. Окремого священицького дому з присадибною ділянкою та огородом при храмі не було, за винятком, хіба що, того, що на самому цвинтарі розміщувалися якісь чотири помешкання, у котрих жили священно- і церковно-служителі, але й ці будівлі через надзвичайну ветхість потребували невідкладного ремонту. Також відомо, що на схід від цвинтаря поблизу церкви знаходилася богадільня [32].
Приход Миколаївської церкви, зокрема на 1813 рік, становив 10 дворів, у яких проживало 92 парафіян, та 20 дворів на Татарській вулиці зі 119 вірними, всього, отже, 30 дворів та 211 душ [33].
Не раніше 1824 року було складено документ під назвою "Описание утварей и всей наличности Острожской Николаевской церкви", до якого, як у той час було прийнято, увійшов повний перелік усіх богослужбових речей, які знаходилися у храмі. Окрім іншого, як видно з опису, церква володіла 27 одиницями духовної та богослужбової літератури [34].
На 1830 рік у довідці під назвою "Ведомость о церкви Свято-Николаевской, приписной к Соборной Параскевиевской церкви", священиком у котрій на той час був Іоан Підвисоцький, значиться, як бачимо із заголовка, що остання вже була приписана до острозької Параскевієвської церкви. При ній була кам'яна дзвіниця. "Причта издавна положено было: священник один, дьячек один и пономарь один. Земли при сей церкви усадебной и сенокосной нет, пахатной есть 30 десятин, на которую хотя плана и межевой книги нет, но священно и церковнослужители оною владеют беспрепятственно. Домы для священно и церковнослужителей имеются деревяные, ветхие, построены при церкви, таковых есть два. На содержание священника постоянного оклада нет, а содержится он подаяниями от прихожан [...]. Здания принадлежащие сей церкви суть: богадільня деревяная, кроме сей два дома есть ветхи и отпускаются в наем [...]. Дьячка и пономаря при церкви нет"[35]. Що стосується прихожан, то як і в попередньому випадку разом із передмістям Татарською вулицею церква володіла 30 дворами, а також мала 245 парафіян обох статей [36].
У 1832 році протоієрей І. Підвисоцький рапортував в Острозьке духовне правління про відведення ним Миколаївської церкви під армійську церкву Дніпровського піхотного полку [37]. У кінці цього ж року між церковниками й солдатами в Миколаївській церкві відбулася якась сутичка [38].
Окрім цитованих вище, по острозькій Миколаївській церкві збереглося також багато документів фіскального характеру, зокрема, реєстрацій доходів та видатків від 1806 [39], 1824-1841 [40], 1830 [41], 1838 [42], 1839 [43], 1840 [44], 1841 [45], 1846 [46], 1852 [47], звіти про свічковий прибуток за 1841 [48], 1847 [49], збереглися також списки прихожан від 1802 [50] та 1812 pp. [51], статистика народжуваності, одружень та смертей по миколаївському приходу за 1802-1810 pp.[52]
Станіслав Кардашевич зазначає, що після пожежі в Острозі у 1848 році церква зосталася дещо ушкоджена, з тієї причини богослужіння в ній припинилося, а згодом, у 1864 році, храм було цілком розібрано. Портрет князя Федора Острозького було перенесено до Параскево-П'ятницької церкви [53]. Очевидно, що після згаданої пожежі 1848 року церква чи приход ще функціонували до 1852 pp., про що свідчать згадані вище фінансові документи.
Звичайно, у цій короткій розвідці неможливо висвітлити повністю історію цього православного храму. Деякі аспекти минувшини Миколаївської церкви, через часті пожежі в місті та нищення документів, навряд чи коли-небудь зможуть стати відомими. Це, тим не менше, спонукає до джерельних пошуків у відповідних українських та закордонних архівах.
Примітки
1.Автор висловлює подяку працівникам відділу фондів ДІ-КЗО за сприяння під час вивчення цих документів.
2.Перлштейн А. Описание города Острога // Чтения в императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. - М., 1847. - №4. - Год третий. - С.140.
3. Пура Я. Край наш у назвах. - Рівне, 2002. - 4.4. - С.74.
4. Острозька академія XVI - XVII ст.: Енциклопедичне видання. - Острог, 1997. - С. 174.
5. Генеральное описане Волынской губернии (нач. XIX в.) /Наукова бібліотека Львівського Державного університету ім І.Я. Франка. Відділ рідкісної, рукописної та стародрукованої книги ім. Ф.П. Максименка. - Спр. 1721. IV. - Арк. 21: Мапа Острога. (Фотовідбитка з: Російський Державний військово-історичний архів. - Ф. ВУА. - Спр. 21277); Кудрявцев В. Краткое описание Волынской губернии. 1810. / Наукова бібліотека Львівського Державного університету ім. І.Я. Франка. Мікрофільм №50. - Арк. 625-626: Мапа Острога. (Ориг. у: Російський Державний військово-історичний архів. - Ф. ВУА. - Спр. 21551. - Арк. 625-626);
6. Вечерський В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. - К„ 2002. - С. 411-412.
7. Описи Острожчини другої половини XVI - першої половини XVII століття /Упор. В. Атаманенко. - К.; Острог; Нью-Йорк, 2004. - С.19.
8. Там само. - С.36; порів. Тесленко І. Акт поділу володінь між кнг. Беатою з Костельця і кж. Гальшкою Острозькою 1542 року як джерело з соціально-економічної історії Острозької волості // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. Міжвідомчий збірник наукових праць. Архів і Особа. - К., 2001. - Вип. 3. - С.115: "sioło Płoska swiatoho Mykoły". Зараз село Плоска в Острозькому р-ні Рівненської обл.
9. Описи Острожчини... - С.43.
10. Перлштейн А. Описание города Острога. - С.140.
11.Там само. - С.140.
12. Описи Острожчини... - С.77.
13. Там само, порів. "поп микулинский". - Там само. - С.91.
14. Там само. - С.296.
15. Перлштейн А. Описание города Острога. - С.139-140.
16. Бевзо О.А. Львівський літопис і Острозький літописець. - К., 1971. - С125-139.
17. Wojewódzkie archiwum Państwowe w Krakowie. Archiwum Sanguszków. Rękopisy (далі - WAPK. ASR). Sygn. 1031. - S.313;
18. Державний історико-культурний заповідник м. Острога (далі - ДІ-КЗО). - ВФ. - КН 23871/ Ш-Д 9250. - Арк. 19-20; порів. Osiadłość miasta Ostroga anno 1708 / Wyd. J.Nowicki II Rocznik Wołyński. - Rуwne, 1938. - Т.VII. - S. 197.
19. Довідник з історії України /За ред. /. Підкови, P. Шуста. - К.: Генеза, 2002. - С.816.
20. WAPK. ASR. -- Sygn. 461. - S.385v.
21. ДІ-КЗО - ВФ. - KH 12125 / ІІІ-Д. 6386.
22. Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga: Materyały do historyi Wołynia. - Warszawa; Kraków, 1913. - S.143.
23. Вихованець Т. Параскево-П'ятницька церква в Острозі // Кобудь. Костянтинів. Старокостянтинів. Історія, археологія, культура, архітектура. Науковий збірник "Велика Волинь". Т.34. М-ли Всеукраїнської наук.-практ. конф., присвяченої 800-літтю міста, 10-11 березня 2006 року. - Старокостянтинів, 2006. - С.ЗЗЗ.
24. ДІ-КЗО. - ВФ. - КН 15395/ ІІІ-Д. 7279. - Арк.1, 6.
25. Там само - КН 18138/ ІІІ-Д 7718. Див. також: Старий Кривин: дослідження та матеріали з історії Південно-Східної Волині /Упор. Т. Вихованець, І.Тесленко. - Білий Дунаєць; Остріг, 2005. - С.77.
26. ДІ-КЗО. - ВФ. - НДФ 3514. - Арк.1 зв.-2.
27. Там само. - НДФ 3514. - Арк.4 зв.-5.
28. Там само. - КН 18808 / ІІІ-Д 8009.
29. Там само. - НДФ 3514.
30. Там само. - НДФ 3511.
31. Там само. - КН 11211/ ІІІ-Д 5625.
32. Там само. - НДФ 3512, 3514.
33. Там само. - НДФ 3514.
34. Там само. - КН 15399 / ІІІ-Д. 7283; див. також: Вихованець Т.Острозькі церковні книгозбірні XIX століття //Волинська книга. Історія, дослідження, функціонування: Науковий збірник. - Острог, 2005. - Вип.1. - С.50-60.
35. ДІ-КЗО. - ВФ. - КН 11701/ ІІІ-Д 6075.
36. Там само. - КН 11701 / ІІІ-Д 6075.
37. Там само. - КН 24485 / ІІІ-Д 9407; КН 24486 / ІІІ-Д 9408.
38. Там само. - КН 24489 / ІІІ-Д 9411;
39. Там само. - НДФ 3508.
40. Там само. - КН 12608 / ІІІ-Д 6723.
41. Там само. - КН 22000 / ІІІ-Д 8741.
42. Там само. - КН 11276 / ІІІ-Д 5690; КН 11278 / ІІІ-Д 5692.
43. Там само. - КН 11275 / ІІІ-Д 5689.
44. Там само. - КН 11277 / ІІІ-Д 5691; КН 11352 / ІІІ-Д 5766.__
45. Там само. - КН 19779 / ІІІ-Д 8238; КН 19783 / ІІІ-Д 8242.
46. Там само. - КН 19787 / Ш-Д 8246.
47. Там само. - КН 24368 / Ш-Д 9360.
48. Там само. - КН 19780 / 8239.
49. Там само. - КН 19794 / 8554.
50. Там само. - КН 15396 / 7280.
51. Там само. - КН 15397 / 7282.
52. Там само. - КН 15400 / 7284.
53. Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga. - S.143; див прим. 23.
Джерело: Тарас Вихованець. Миколаївська церква в Острозі: аспекти історії. - Острозький краєзнавчий збірник – Випуск 2.- Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2007.- С.26-34.
Розклад богослужінь
Цікаво та актуально
.png)
Збір коштів 
