СЛОВО МИТРОПОЛИТА ІЛАРІОНА НА СВЯТО ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЬОГО

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Свято Преображення Господнього належить до тих великих подій євангельської історії, у яких перед людством відкривається не лише слава Божества Христа, але й істинне покликання самої людини. На горі Фавор Господь на коротку мить відкриває те, Ким Він є від вічності. Він не стає іншим. Не змінює Своєї природи. Він лише відкриває ученикам ту Божественну славу, яка завжди перебувала в Ньому, але до цього часу була прихована під покровом Його людської природи.

Євангеліст свідчить: «І преобразився перед ними; і засяяло лице Його, як сонце, а одежа Його стала білою, як світло» (Мф. 17:2). Це світло не було світлом земним. Святитель Григорій Палама навчає, що апостоли споглядали нетварне світло Божества – ту саму Божественну славу, яка не має початку, не має кінця і є вічним сяйвом самого життя Пресвятої Тройці. Це не було чудо, створене для людського подиву. Це було одкровення майбутнього Царства Божого.

Саме тому Церква завжди розуміла Фавор не лише як історичну гору в Палестині. Фавор – це образ духовного сходження людини до Бога. Не випадково Христос бере із Собою лише трьох учнів – Петра, Якова та Іоана. Бо шлях до слави завжди починається зі сходження. Не можна побачити Фаворського світла, залишаючись у духовній байдужості. Не можна увійти в Божу славу, не очищаючи власного серця.

Святий Григорій Палама говорить, що Преображення відкриває головну мету людського життя – обоження. Бог став людиною не лише для того, щоб простити гріхи світу. Він став людиною, щоб людина через благодать стала причасницею Божого життя (пор. 2 Пет. 1:4). Саме тому фаворське світло освітлює не лише Христа. Воно торкається й апостолів. Бо людина покликана не лише дивитися на Божу славу, але й брати в ній участь.

На горі з’являються Мойсей та пророк Ілля (Мф. 17:3). Один представляє Закон, інший – пророків. У їхній присутності вся історія Старого Завіту свідчить про Христа. Він є Тим, Кого очікували покоління праведників. Він є виконанням усіх Божих обітниць. У Ньому знаходить свій сенс усе Святе Письмо.

І тоді лунає голос Отця: «Це є Син Мій Улюблений, якого Я вподобав; Його слухайте» (Мф. 17:5).

Ці слова є центром усього свята. Бо справжнє Преображення починається не тоді, коли людина шукає незвичайних духовних переживань, а тоді, коли вона починає слухати Христа. Не випадково Отець не говорить: дивіться на Нього. Він говорить: «Його слухайте». Бо слухняність Божому слову поступово преображає людське серце.

Петро, захоплений побаченим, говорить: «Господи! Добре нам тут бути» (Мф. 17:4). Ці слова близькі кожному, хто хоча б раз у житті пережив особливу близькість Бога. Людині хочеться залишитися на Фаворі назавжди. Але Христос не дозволяє будувати на горі три намети. Бо після Фавору буде Голгофа. Після слави – Хрест. Після світла – темрява Страсної п’ятниці. І лише той, хто пройде через Хрест, увійде до слави Воскресіння.

У цьому відкривається закон духовного життя. Неможливо оминути шлях очищення. Неможливо досягти преображення без покаяння. Неможливо стати причасником Божої слави, якщо серце не навчиться смиренню.

Особливо глибоко це свято промовляє сьогодні до нашого українського народу. Уже багато років ми несемо важкий хрест війни. Ми бачимо людський біль, руйнування, смерть і втрати. Іноді здається, що навколо залишилася лише темрява. Але саме Преображення Господнє нагадує нам: темрява не є останнім словом історії. За Голгофою завжди стоїть Фавор. За стражданням – слава. За хрестом – воскресіння.

Україна сьогодні також проходить свій важкий шлях на власну гору. Наші воїни, медики, волонтери, капелани, усі, хто жертовно служить ближнім, щодня несуть свій хрест. І ми віримо, що жодна жертовність, принесена з любові, не є марною перед Богом. Бо Господь ніколи не залишає тих, хто зберігає вірність Йому навіть серед випробувань.

Свято Преображення нагадує нам ще одну важливу істину. Людина покликана приносити Богові не лише плоди землі, які ми сьогодні освячуємо у храмах. Освячення плодів є лише зовнішнім знаком значно глибшої реальності. Найголовнішим плодом, якого очікує від нас Господь, є преображене серце. Святитель Василій Великий говорив, що Богові потрібні не дари самі по собі, а вдячність людини, яка приносить їх із любов’ю.

Тому, освячуючи сьогодні виноград, яблука та інші плоди нового врожаю, запитаймо самих себе: які плоди дозріли у нашій душі? Чи примножилися в ній любов, милосердя, терпіння, лагідність, віра? Чи стаємо ми хоча б трохи більше схожими на Христа? Бо саме це і є справжнім Преображенням.

Нехай же фаворське світло просвітить наш розум, очистить наше серце і зміцнить нашу надію. Нехай Господь дарує мир Україні, збереже наших захисників, потішить усіх скорботних і допоможе кожному з нас пройти земний шлях так, щоб колись удостоїтися споглядати вже не на коротку мить, а навіки Його нетварне світло у Царстві Небесному.

Бо саме для цього людина була створена – щоб від слави Божої перейти до вічної слави, яка не минає.

+ІЛАРІОН,

митрополит Рівненський і Острозький