Лазарева субота

Сьогодні в церковному календарі – Лазарева субота. Цей день є особливим, адже Свята Церква згадує одне з найвеличніших чудес, звершених Господом під час Його земного служіння – дивовижне воскресіння праведного Лазаря.

Після прослуховування сьогоднішнього євангельського читання ми стаємо духовними свідками цієї події, що є видимим свідченням перемоги Христа над смертю. Із Святого Письма дізнаємося, що Лазар мешкав у Віфанії – невеликому селищі неподалік Єрусалима. Відомо, що він був другом Ісуса Христа та братом двох сестер – Марфи й Марії. Ця родина здавна була знайома з Господом, і Спаситель часто перебував у них.

Наближалося свято Пасхи, і Христос ішов назустріч добровільним стражданням. Злоба книжників і фарисеїв сягнула апогею – вони, охоплені гординею, заздрістю, владолюбством і ненавистю, прагнули схопити та вбити Його. Коли Лазар захворів, сестри поспішили повідомити про це свого Божественного Учителя. Почувши про недугу Лазаря, Христос сказав: «Ця хвороба – не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий» (Ів. 11:4).

Господь, як Всевидящий, знав, що Його друг помре, але затримався ще на два дні в Переї. Потім сказав учням: «Підемо знову до Юдеї» (Ів. 11:7). В інших випадках Ісус ніколи заздалегідь не повідомляв, куди прямує. Чому ж цього разу зробив виняток?

Блаженний Феофілакт, єпископ Болгарський, навчає: «Він сповістив наперед, щоб учні не були збентежені, коли б несподівано вирушив до місцевості, якої вони остерігалися. Адже вони боялися і за Нього, і за себе, бо ще не мали повного розуміння Його божественної природи». Учні пам’ятали, як нещодавно юдеї хотіли Його вбити, і остерігалися за своє життя. Але Христос підбадьорив їх словами: «Хто ходить удень, той не спотикається, бо бачить світло цього світу. А хто ходить уночі – спотикається, бо немає світла в ньому» (Ів. 11:9–10).

Святі Отці навчають, що під світлом слід розуміти самого Господа, Який є Істинним Світлом. Той, хто перебуває з Ним, не має чого боятись. Ті ж, хто чинить беззаконня, блукають у темряві, спотикаються й гинуть, бо не мають у собі спасенного Світла Христового.

Далі Христос каже до учнів: «Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його» (Ів. 11:11). Апостоли сприйняли ці слова буквально, вважаючи, що сон — ознака одужання, і відповіли: «Якщо заснув, то одужає» (Ів. 11:12). Тоді Спаситель прямо вказує їм на смерть Лазаря (Ів. 11:14).

Як розповідає євангеліст Іоан Богослов, коли Ісус підходив до Віфанії, Лазар уже чотири дні лежав у гробі. Його сестри глибоко сумували, і зібралося багато юдеїв із Єрусалима, щоб утішити їх. Христос прибув саме на четвертий день після смерті, аби чудо було незаперечним навіть для Його ворогів.

Марфа першою дізналася про прихід Ісуса і потай пішла Йому назустріч. Її віра в Христа ще не була повною – про це свідчать її слова: «Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій» (Ів. 11:21). Блаженний Феофілакт пояснює: «Вона сказала це, бо не вірила, що Він міг запобігти смерті брата й без Своєї фізичної присутності».

Далі Марфа додає: «Але й тепер знаю, що чого тільки попросиш у Бога, дасть Тобі Бог» (Ів. 11:22). З цих слів видно, що вона сприймала Ісуса як праведника, а не як втіленого Бога.

Христос каже їй: «Воскресне брат твій» (Ів. 11:23), і продовжує: «Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, навіть якщо помре – житиме» (Ів. 11:25). Тобто той, хто вірує у Христа, не боїться смерті, бо Христос має владу дарувати вічне життя.

Настав момент великого чуда, через яке Христос прагнув навернути до Себе людські серця. Побачивши сльози Марії та тих, хто був із нею, Сам Спаситель зворушився та заплакав. У цьому прояві скорботи ми бачимо Його істинно людську природу. Євангеліст вказує, що навіть у хвилину горя вороги глузували: «Чи не міг би Той, що відкрив очі сліпому, зробити так, щоб і цей не помер?» (Ів. 11:37).

Через ненависть вони навіть не називають Його на ім’я, звертаючись зневажливо: «Той». Вони також сумніваються в чуді зцілення сліпого.

Підійшовши до гробниці, Ісус звелів відкотити камінь. Але Марфа, знову виявивши сумнів, зауважила: «Уже запах, бо чотири дні, як у гробі» (Ів. 11:39). Та Христос відповів: «Якщо віруватимеш – побачиш славу Божу» (Ів. 11:40).

Щоб уникнути закидів у тому, ніби Він творить чуда силою зла, Христос публічно молиться до Отця, хоча як Син Божий не мав у цьому потреби. Потім з владою виголошує: «Лазарю, вийди» (Ів. 11:43) – і померлий вийшов.

Це було не прохання, а заповідь – слово Вседержителя. Багато юдеїв, побачивши це, увірували в Христа. А ті, що мали зачерствіле серце, повідомили про чудо фарисеям. Тоді Синедріон ухвалив остаточне рішення – вбити Спасителя, а також і Лазаря.

Проте Лазар після воскресіння прожив ще понад тридцять років і став єпископом на острові Кіпр.

У воскресінні праведного Лазаря яскраво виявилася всемогутня сила Господа Ісуса Христа – Володаря світу й Джерела життя. Це було чудо, яке навіть Його запеклі супротивники не могли заперечити.

Церковний Устав особливо вшановує Лазареву суботу, адже богослужіння цього дня має урочисті й неповторні риси. Вона є передсвяттям великого Господнього свята – Входу Господнього в Єрусалим.

Дорогі брати й сестри! Згадуючи сьогодні воскресіння праведного Лазаря, не будьмо подібні до черствих фарисеїв і книжників, але з відкритим серцем прославмо Христа – Переможця смерті, співаючи: «Осанна в вишніх! Благословен Той, Хто йде в Ім’я Господнє!» Амінь.