Притча про митаря і фарисея: смирення та гордість

Притча про митаря і фарисея, яку ми чуємо сьогодні під час читання Євангелія (Лк. 18: 10 – 14), є одною з найвідоміших. Вона дуже коротка, але навчає нас багатьом важливим речам. Від сьогоднішньої неділі розпочинаються підготовчі тижні перед Великим постом і Церква подає нам цю притчу, як настанову на початку нашого шляху духовного очищення і оновлення. Вона показує нам два приклади молитви, спілкування з Богом та самоусвідомлення, навчаючи, що ми маємо наслідувати митареве смирення, а не фарисеєву гордість.

Як ми знаємо, образ митаря у Священному Писанні символізує народне уявлення про грішника. Митарі були зненавиджені та осуджені ізраїльським народом за те, що вони збирали мито і податки для чужинців (язичницької Римської держави, яка полонила землі Ізраїля). Натомість фарисеїв вважали взірцем слухняності та благочестя, які намагалися виконували релігійні закони й приписи.

Обидві ці віруючі людини прийшли до храму Божого заради доброї справи – помолитися. Але за змістом та плодами їхнього звернення до Бога виявилася і їхня віра, і їхнє спонукання до молитви, і їхня побожність. Фарисей став наперед і почав молитися Богові, не стільки дякуючи Йому, як вихваляючи себе, перелічуючи свої чесноти та заслуги, при цьому з осудом та пихою протиставляючи себе іншим: «Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар» (Лк. 18: 11). В той же час митар усвідомлював себе грішником і тому, стоячи віддалік, «не смів навіть очей звести на небо; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже, будь милостивий до мене, грішного!» (Лк. 18: 13). Отже, митар, розуміючи, що своїми ділами не заслужив Божої любові і має бути покараний, просить Господа лише про милість.

Порівнюючи молитви цих двох людей, Господь наш Ісус Христос каже, що митар пішов додому виправданим більше. Чому? Тому що, хоча фарисей і робив всі ті добрі справи, але не виконував головного – не мав смирення, стриманості, а навпаки – надимався гордістю та зверхністю. Згадаймо, що гріхопадіння прийшло в цей світ саме з нестриманості, через гордість. Бо гордість – протилежність любові. Вона має супротивну їй, егоїстичну основу – не віддавати, а забирати, замикатися в собі, існувати задля себе. Тож, якщо ми хочемо, щоб наші діла були угодні Богу, маємо зрозуміти, в чому корінь гріха, та поборювати його.

Ця притча нам показує: корінь гріха – у гордості, у егоїстичній зверхності й нестриманості. І перемогти його можна правдивим покаянням, щирою молитвою і смиренням. Чим для нас може бути корисною ця історія? Вона спонукає поглянути на самих себе: чи маємо ми духовний егоїзм та самозакоханість фарисея, які змушують нас зневажати інших, принижувати їх, використовуючи це для власного виправдання чи возвеличення? Або все ж нам краще брати приклад з митаря, який знає правду про себе, як про грішника, але не впадає у нерозкаяність чи у відчай, а намагається боротися з власним гріхом і просить Бога про милосердя?

Пам’ятаймо слово Боже: «Всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 18: 14)! 

Джерело: pomisna.info

Розклад богослужінь

13 вересня 2026 р. - Неділя.
15-та неділя після П'ятдесятниці, перед Воздвиженням. Глас 6-й. 
9.00. Літургія. Молебень. Панахида.


 

 Цікаво та актуально

  

 

 

 

Банківський рахунок Релігійної громади Свято-Миколаївської парафії (01 липня 2020 р.)
 

 



Збір коштів