Лазарева субота

Сьогодні Лазарева субота. Цей день особливий, бо згадує нині Свята Церква про одне з найвеличніших чуд сотворених Господом під час Його земного служіння – дивне воскрешення Праведного Лазаря. Прослухавши сьогоднішнє Євангельське читання, ми стаємо свідками цієї події, яка засвідчує видимо перемогу Христа над смертю.

З Священного Писання дізнаємось, що Лазар жив у Вифанії – невеликому селищі неподалік від Єрусалиму. Відомо, що він був друг Христів і брат двох сестер Марфи та Марії. Ця родина давно була знайома з Ісусом Христом і Господь часто гостював у них. Наближалося свято Пасхи і Спаситель вже йшов на добровільні страждання. Злоба книжників і фарисеїв досягла своєї вершини і ці нечестивці сповнені гордощів, злоби, заздрощів, властолюбства та інших пороків прагнули схопити і вбити Ісуса. Коли Лазар занедужав, то сестри поспішили повідомити про це свого Божественного Учителя. Коли Христос почув про хворобу Лазаря то сказав: «...ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий» (Ін 11: 4). Господь будучи серцевидцем знав, що Його друг помре, проте пробув ще два дні в Переї. Потім сказав ученикам: «...підемо знову до Юдеї» (Ін 11: 7). Якщо ми прослідкуємо, то побачимо, що в інших випадках Христос ніколи не говорив на перед куди Він має намір йти. Чому ж Він повідомляє про свій намір цього разу? Як навчає нас Блаженний Феофілакт єпископ Болгарський: «Повідомляє наперед, щоб вони не збентежились несподіванкою, коли б Він несподівано повів їх в країну, в котру йти вони боялись. Оскільки вони боялись і за Нього, тому що не мали ще досконалого знання про Нього». Ученики пам’ятали, як нещодавно іудеї прагнули вбити Ісуса і боялись також і за своє життя. Але Господь підбадьорює їх говорячи: «Хто ходить удень, той не спотикається, тому що бачить світло світу цього; а хто ходить уночі спотикається бо не має світла з ним» (Ін 11: 9 – 10). Святі Отці навчають що під світлом слід розуміти Самого Господа, Який і є Світлом Істинним перебуваючи у якому справжнім ученикам Хистовим немає чого боятися. Ті ж хто творить беззаконня ходять в темряві і покриті мороком гріха спотикаються, падають і йдуть у погибель, бо не мають спасительного Світла Христового з собою. Господь говорить до учеників: «Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його» (Ін 11, 11). Апостоли вважали, що Ісус говорить про звичайний сон, який є ознакою одужання під час недуги і тому говорять до свого Божественного Учителя: «...якщо заснув, то одужає» (Ін 11, 12). Тоді Христос прямо вказує на смерть Лазаря (Ін 11, 14). Як розповідає далі Апостол і євангелист Іоан Богослов, коли Господь підходив до Віфанії Лазар вже чотири дні як був у гробі. Його сестри дуже сумували і зійшлося багато іудеїв з Єрусалиму щоб утішити їх в цьому горі. Спаситель спеціально прийшов на четвертий день після упокоєння Лазаря, щоб це диво стало явним і ніхто із супротивників Христових не міг його заперечити. Першою дізналась про пришеся Ісуса Марфа і таємно іде на зустріч Йому. Марфа мала віру в Христа, але вона в неї не була ще повною і належною. Це ми бачимо зі слів: «Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій» (Ін 11,21). Блаженний Феофілакт єпископ Болгарський пояснює: «сказала вона це, безсумніву, тому, що не вірувала, що Він, якби захотів, то, й не бувши присутнім особисто, міг би запобігти смерті брата її». Потім Марфа виявляє ще більшу слабкість віри говорячи: «...коли чого не попросиш у Бога дасть Тобі Бог» (Ін 11. 22). З цих слів видно, що вона вважає Ісуса за благочестивого чоловіка, якого може послухати Бог, а не втіленого Господа, Який Своїм єдиним словом сотворив Небо і землю, все видиме і невидиме. Христос каже до Марфи: «воскресне брат твій» (Ін 11, 23) і потім продовжує «Я є воскресіння і правда і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе» (Ін 11,25), тобто той, хто вірує в Христа не повинен боятися смерті, бо Христос має владу дарувати інше, краще, вічне життя. Наближався момент створення одного з найбільших чудес, яким Христос хотів навернути до Себе серця зачерствілих людей, дати їм можливість покаятись. Бачачи сльози Марії і тих хто був з нею Сам зворушився та заплакав. В цьому прояві скорботи ми можемо побачити дію людської природи Христа. Євангелист Іоан Богослов влучно вказує на те, як вороги Ісуса навіть при такому горі сповнені ненависті глузували: «...чи не міг би Цей, що відкрив очі сліпому, зробити так, щоб і цей не помер?» (Ін 11,37). Ми бачимо, що вони через ненависть не називають Господа навіть по імені, а з презирством говорять «Цей». Також, вони піддають сумніву створення чуда над сліпим. Прийшовши на місце поховання Лазаря Спаситель звелів відкрити печеру в якій знаходився покійний. Та Марфа через свою слабку віру заперечувала Христу: «...вже смердить, бо чотири дні, як він у гробі» (Ін 11, 39). Так вона сказала тому що не вірила в можливість воскресіння брата. Але для Бога не має неможливої жодної речі, тому Христос говорить до неї: «...коли будеш вірувати, побачиш славу Божу...» (Ін 11,40). Господь знав, що книжники і фарисеї приписують творення Ним чудес силі бісівській і через це в голос підносить молитву до Отця Небесного, хоча Він не мав потреби в цій молитві,тому що рівний Отцю. Промовив же Він її, щоб не могли нечестивці стверджувати що чудо це створене силою князя темряви. Христос власним голосом вигукнув: «Лазарю! Вийди геть» (Ін 11,43), і покійний вийшов із гробу. Сказав Він ці слова як той що має владу, а не підвладний, тобто, як Бог. Багато іудеїв бачачи таке велике чудо увірували в Христа, а найбільш жорстокосерді пішли і розповіли про це книжникам і фарисеям. І синедріон після цього виніс остаточний смертний вирок Спасителю, вони хотіли вбити також і Лазаря. Та Лазар після воскресіння прожив ще більше тридцяти років і згодом став єпископом на острові Кіпр.

У вокресінні праведного Лазаря особливо чітко відобразилась найвища чудотворна сила Господа Ісуса Христа, як Владики світу і Джерела життя. Це було особливе чудо заперечити яке не могли навіть найзапекліші Його вороги. Про особливість та світлість Лазаревої суботи красномовно говорить нам Церковний Устав, ті відмінності, якими богослужіння цього суботнього дня вирізняється серед інших днів у році. Воно є своєрідним передсвятом великого Дванадесятого свята – Входу Господнього в Єрусалим.

Дорогі браття і сестри! Згадуючи сьогодні воскрешення праведного Лазаря, не будьмо подібні до жорстокосердих книжників і фарисеїв, а прославмо Христа Переможця смерті співаючи: «Осанна в вишніх, благословен, Хто йде в ім’я Господнє». Амінь.

Джерело: Рівненська єпархія