Спаситель наш, Господь Iсус Христос, розлучаючись зi Своїми учениками перед голгофськими стражданнями, обiцяв послати iншого Утiшителя - Святого Духа. "Я ублагаю Отця, - сказав Вiн, - й iншого Утiшителя дасть вам, щоб був з вами повiк, Духа iстини" (Iн. 14, 16-17). I пiсля Свого Воскресiння, явившись апостолам, Христос велiв їм не вiдлучатися з Єрусалиму: чекати обiцяного Утiшителя. I ось настав день, коли Господь виконав Свою обiцянку. У п`ятдесятий день пiсля Свого Воскресiння Вiн посилає вiд Свого Отця Божественного Духа, Який зiйшов на апостолiв у виглядi вогненних язикiв i надiлив їх Божественними дарами. Своїм незвичайним явленням Святий Дух ясно вiдкрив Своє Божество i показав таїну Святої єдиносущної i нероздiльної Тройцi. Бог Отець послав у свiт Свого Сина, а Син Божий - Iсус Христос - послав вiд Отця Святого Духа. Ось чому св. Церква закликає нас сьогоднi на поклонiння Святiй Тройцi. "Прийдiть, люди, Триiпостасному Божеству поклонiмося", - спiває вона. Ось чому ми називаємо свято на п`ятдесятий день пiсля Пасхи днем Святої Тройцi.

У 6-ту Неділю після Воскресіння Христового Свята Православна Церква згадує подію зцілення сліпонародженого. Святе Євангеліє розповідає нам, що Господь Ісус Христос, проходячи з учнями коло храму, побачив при дорозі сліпого від народження чоловіка і серце Божественного Вчителя загорілося жалістю і любов’ю. Учні знали, що всяке нещастя, яке спіткало людину – це покарання Боже або за її гріхи, або за гріхи батьків. І тому запитали в Ісуса Христа: “Вчителю! Хто згрішив, він чи його батьки, чому він народився сліпим?”. І Господь, бачачи їх здивування, відповів, що ані він, ані його батьки не згрішили, а сліпий він тому, щоб на ньому явилися діла Божі. Потім він плюнув на землю, зробив болото і помазав ним очі сліпому, сказавши йому: “Піди і вмийся в Силоамській купелі”. Виконавши повеління Господнє, сліпий став зрячим.

Сьогодні ми чуємо в Євангелії про зустріч Христа і жінки-самарянки біля колодязя Якова на самарянській території біля міста Сихар. Там був тільки один колодязь глибиною 32 м, викопаний Яковом, прабатьком Ізраїля близько півтора тисячі років до Христа, який існує і до сьогодні. І тут, біля колодязя прабатька Ізраїля – Якова, відбулася зустріч двох осіб: Христа і самарянки. Ці дві постаті являли собою два різні світи – єврейський і самарянський, які взаємно ненавиділи себе, хоча їхні прадавні корені є спільними. Погани, захопивши цю територію в VII ст. до Р. Хр., поєдналися з корінними мешканцями - юдеями, і так утворилася народність самарян. Зі Святого Письма вони визнавали тільки П'ятикнижжя Мойсея – Закон і Тору.

22 травня майже весь християнський світ святкує пам'ять перенесення мощів святителя Миколая Чудотворця. Події, які передували становленню свята є досить сумними.
    В XI столітті грецька (візантійська) імперія переживала важкий період власної історії. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбиваючи їх мешканців, та супроводжували свої жорстокості паплюженням святих храмів, мощів, ікон і книг. 
    Опоганення святинь обурювало не лише східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Мешканці міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.

У четверту неділю після Пасхи здійснюється спогад зцілення Христом розслабленого в Капернаумі. Про цю подію оповідає лише св. Іоан, що повідомляє в своєму Євангелії про кожен прихід Господа до Єрусалиму на свята. В цьому випадку не зовсім ясно, на яке саме свято Ісус прийшов до Єрусалиму, але найімовірніше, то була або Пасха, або П'ятидесятниця. Лише в цьому випадку виходить, що суспільне служіння Господа продовжувалося три з половиною роки, як спрадавна приймала це св. Церква, керуючись, саме, хронологією четвертого Євангелія. Так, біля півроку прошло від хрещення Господа до першої Пасхи, що описується в 2-ій главі, потім рік — до другої Пасхи, що згадується в 5-ій главі, ще один рік — до третьої Пасхи, про яку сказано в 6-ій главі, і ще один, третій, — до четвертої Пасхи, тій, перед якою постраждав Господь.

У Велику суботу Православна Церква згадує тілесне поховання Ісуса Христа і зішестя Його в пекло.

Знявши з хреста і обвивши плащаницею із пахощами, за звичаєм іудеїв, Йосиф і Никодим поклали Пречисте тіло Господа в новому кам'яному гробі в саду Йосифовому, що знаходився недалеко від Голгофи. До дверей гробу привалили великий камінь. При похованні Ісуса Христа перебували Марія Магдалина й Марія, мати Якова та Іосії.

Сьогодні ми святкуємо урочистий вхід Господа нашого Ісуса Христа в Єрусалим. Не раз і раніше Христос приходив до Єрусалима, не раз навколо Нього збиралися маси людей, що приходили слухати Його повчання та зцілятися від своїх недуг, але такої урочистості під час попередніх завітань Христа до Єрусалима не було.

Чому цей вхід був урочистим і чим він відрізняється від урочистих входів царів і великих полководців сивої давнини? Коли порівняємо вхід в Єрусалим Христа з входом царів і римських полководців після їхніх перемог, то побачимо безмежну різницю.
Царі і полководці в’їжджали у свої столиці після перемог на розкішних колісницях, що сяяли золотом, на баских конях. Вони встилали дорогу до цієї зустрічі тисячами вбитих на війні, омивали ріками людської крові. Навколо них рухалися легіони війська з усякою зброєю, а за ними – сотні полонених рабів у кайданах. Це була дійсна урочистість, вона наводила трепет і жах на весь народ.

Вперше ця дата з'являється в творах західних авторів III століття Тертуліана і священномученика Іполита Римського як день Розп'яття Спасителя за римським календарем (ще в VI ст. Св. Мартін з Браги писав, що багато галльських єпископів вважали Пасху нерухомим святом). При цьому сщмч. Іполит на підставі зіставлення ряду біблійних віршів і буквального їх тлумачення стверджував, що Різдво Христове відбулося через 5500 років після створення світу. Переконання про 5500-літньому вік творіння до часу пришестя у світ Спасителя і про збіг дат створення світу і пришестя Христа у плоті перейшло в александрійську традицію, але тут вирішальною стала дата не Різдва Христового, а Благовіщення: свт. Афанасій Великий писав, що Христос втілився в утробі Діви на 25-й день березня, тому що в цей день спочатку Бог створив людину.

Перша Неділя Великого посту називається в церковному календарі Торжеством Православ’я. Провівши нас через першу седмицю Святої Чотиридесятниці, підживляючи читанням Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського, повчаючи псалмами та піснеспівами духовними, Матір Церква приводить нас до пристановища, яке є першим променем, що провіщає нам Пасхальну радість Світлого Христового Воскресіння. Цей Воскресний день є особливим святом, що відзначається християнами з сивої давнини. Приводом для встановлення такого Торжества стала перемога Православної Церкви над іконоборчою єрессю на VII Вселенському соборі в Нікеї у 787 р. і утвердження цієї істини на Константинопольскому соборі у 842 р. при імператриці Феодорі.

Чому ж радіємо ми сьогодні ? А радіємо ми перемозі добра над злом, істини над неправдою. Ми торжествуємо, бо Церква Христова у ті далекі часи зберегла неушкоджене вчення Господа Ісуса Христа, зберегла і утвердила його на віки.

Приготувавши віруючих до подвигів посту й покаяння, Церква вводить їх в сам подвиг. Богослужіння Великого посту, як і богослужіння підготовчих до нього тижнів, постійно спонукають до посту і покаяння, зображають стан душі, яка кається і плаче про свої гріхи. Цьому відповідає і зовнішній образ здійснення великопосних богослужінь: у седмичні дні Великого посту, виключаючи суботи і неділі, Церква не здійснює повної літургії, цього самого урочистого і святкового християнського богослужіння. Замість повної літургії по середах і п'ятницях служиться літургія Раніш освячених Дарів. Склад інших церковних служб змінюється згідно з часом. В седмичні дні майже припиняється спів, надається перевага читанню з старозавітних писань, особливо Псалтирі, в усі церковні служби вводиться молитва святого Єфрема Сиріна з великими (земними) поклонами, а третій, шостий і дев'ятий часи з'єднуються з вечірнею для вказівки часу, до якого повинен сягати денний піст.

Сьогоднішня неділя знову наближає нас і підготовлює до проходження подвигу Великого посту. Називається вона неділею про блудного сина (Лк. 15, 11 – 32). Свята Матір Церква закликає всіх до покаяння, нагадуючи, що за умови істинного смирення і покаяння з боку людини-грішника, Господь, як люблячий Батько відкриває для нас обійми Свого милосердя і прощає найтяжчі гріхи. Приклад такого безмежного Божого милосердя ми можемо побачити в сьогоднішньому Євангельському читанні, що пропонується для нашої уваги під час Божественної літургії.

Господь Ісус Христос дуже часто, викладав Своє спасительне вчення розповідаючи притчі – повчальні розповіді, у яких на життєвих прикладах, порівняннях та алегоріях для слухачів вказувався шлях до вічного життя. Сьогодні, ми з вами, улюблені, вислухали одну із таких розповідей Божественного Вчителя.

Сьогодні ми згадуємо розповідь про Закхея, про багатого, знатного чоловіка, який жив у малому містечку, де всі його знали. Він теж хотів побачити Христа, тільки він був такий малий ростом, що в натовпі йому було неможливо Його побачити навіть здалеку. І тоді він зробив щось, що є просто героїзмом: перед лицем усіх своїх співгромадян, які його знали, які його шанували, які, часом, може бути, тремтіли перед ним, він раптом, як хлопчисько, виліз на дерево, щоб тільки побачити Христа . Потреба в цій зустрічі була в нього така, що він переміг у собі марнославство, тобто бажання, щоб люди до нього ставилися з повагою, з пошаною. Йому раптом стало байдуже: нехай сміються наді мною, нехай освистують мене, але без того, щоб побачити Христа, я далі жити не можу. Що його привело до цього - нам не сказано, але нам сказано, що Христос, Який Серцезнавець, Який знає, що є в кожній людині, зупинився, закликав його і прийшов до нього в будинок.

І тоді сталося саме те, чого не очікував, може бути, навіть Закхей. Христос, ставши перед ним, проявивши Свою любов і милосердя, так потряс його душу, що Закхей Йому сказав: я був неправедним чоловіком, а тепер я хочу виправити все своє життя; я віддам вчетверо тим, кого я пограбував, знедолив... І Христос йому сказав: спасіння прийшло в твій дім.

Сьогодні ми слухали євангельське сказання про хананеянку, якій, мабуть, єдиній з усіх, хто звертався до Христа, Він спочатку відмовив. Вона просила Господа, щоб Він зцілив її дочку, але Христос продовжував йти, навіть не повертаючись. А вона бігла за Ним з криками, благаючи Його відгукнутися. Він же мовчав. Мовчав, поки учні не сказали Йому: «Учителю, відпусти її, тому що вона кричить услід нам». Тоді Господь повернувся до цієї язичниці і сказав такі слова, які ми більше ніде не зустрічаємо в Євангелії. Він сказав їй, що вона - язичниця, поклоняється ідолам, і тому не може отримати благодать зцілення.

Однак ця жінка не образилася, не повернулася, а продовжувала просити. І коли Господь сказав їй суворо, що хліб Він дає дітям, що не може Він віддати хліб псам, вона заперечила: «Господи, і пси їдять крихти, які падають зі столу дітей». Тоді Господь зупинився і відповів: «Жінка, твоя віра велика. Іди, дочка твоя буде здорова».