«Радій від радості дочко Сиону, торжествуй, дочко Єрусалима: ось Цар твій гряде до тебе, праведний, Який спасає, лагідний, Який сидить на ослиці і намолодому ослі сині підяремної»(Зах. 9. 9). Цими словами пророк Захарія за 500 років до Різдва Христового передрік торжественний вхід в Єрусалим Господа Ісуса Христа – подію, яка сьогодні вшановується нами.

Після воскрешення Лазаря Господь Ісус Христос, сівши на молоде ослятко, вирушив до Єрусалиму. Звістка про те, що Спаситель гряде в Єрусалим, пронеслась по місту, і множество людей вийшло на зустріч Того, Хто воскресив Лазаря. Охоплені радістю люди зривали гілки з дерев, застеляли своїм одягом шлях Спасителю. Осанна в вишніх, благословен Хто йде в Ім’я Господнє! – було чути звідусіль.

Вперше ця дата з'являється в творах західних авторів III століття Тертуліана і священномученика Іполита Римського як день Розп'яття Спасителя за римським календарем (ще в VI ст. Св. Мартін з Браги писав, що багато галльських єпископів вважали Пасху нерухомим святом). При цьому сщмч. Іполит на підставі зіставлення ряду біблійних віршів і буквального їх тлумачення стверджував, що Різдво Христове відбулося через 5500 років після створення світу. Переконання про 5500-літньому вік творіння до часу пришестя у світ Спасителя і про збіг дат створення світу і пришестя Христа у плоті перейшло в александрійську традицію, але тут вирішальною стала дата не Різдва Христового, а Благовіщення: свт. Афанасій Великий писав, що Христос втілився в утробі Діви на 25-й день березня, тому що в цей день спочатку Бог створив людину.

Чи знайшла Марія сама стежку до Спасителя, чи Він поставив її на цю путь, овіявши страшну грішницю Своєю благодаттю? З іншої сторони випливає наступне запитання: чому не з чистих дів, що з дитинства присвятили Господу свою любов, що не знали більш дорогого імені, окрім імені Ісус, що не мріяли про земного жениха, а з великим тремтінням чекали обручника небесного, - чому не з цих народжених праведниць з чистими серцями, як кришталь, і відданих Йому Господь покликав до Себе та показав Свою милість? Господь не вибрав з цих нікого, щоб піднести на недосяжну висоту моральної досконалості, а покликав  грішницю Марію з душею, повною беззаконня й гріховного бруду, що впала так низько до найглибшої гріховної безодні.

У другу неділю Великого посту Церквою вшановується пам’ять святителя Григорія Палами, а також всіх преподобних отців, що засяяли в подвигах у славнозвісній святині нашого народу – Києво-Печерській лаврі.

Цей Недільний день є особливий, бо, вшановуючи пам’ять свт. Григорія Палами і всіх преподобних Києво-Печерських, ми ніби продовжуємо святкувати Торжество Православ’я. Святий Григорій у свій час ревно став на захист православного вчення, а подвижники Києво-Печерської лаври святістю свого життя довели спасительність і силу віри православної. Готуючи нас до Великого посту, Свята Церква через богослужіння та повчання закликає всіх до покаяння, духовного оновлення, закликає скинути пута гріха. З настанням посту прийшов час сприятливий, час спасіння.

Дорогі брати і сестри, ми з вами продовжуємо шлях Великого посту, який веде нас до світлого свята Воскресіння Христового. Багато із вас без перешкод увійшли у цей час та дотримуються посту вже більше тижня. Можливо, комусь це далося важче, та це ще не привід розчаровуватись або ж зупинятися. Маємо постійно пам’ятати, що головна мета посту – не обмежити себе, а, навпаки, звільнити від пристрастей, від гріха – усього, що сковує і ранить нашу душу. Пропоную всім вірянам сім порад, які дозволять поступовими кроками вдосконалюватись у постуванні. Вони можуть бути вашою підказкою та мотивацією, з ними ви можете переконатись, що не відхиляєтеся від обраного напряму, або ж віднайти щось нове та корисне для себе:

Ось і надійшов час для останньої зупинки перед вступом до Великого посту. Наступний тиждень, хоча і вважається в народній традиції часом розваг, веселощів, насправді – це вже напів піст. Він ще визначається як загальниця – немає посту в середу і п’ятницю. Але і в середу, і в п’ятницю вже правляться богослужіння за постовим чином. І від завтрашнього дня вже припиняється споживання м’яса.

Церква вводить нас у піст поступово, дбаючи про те, щоб ми мали із нього повну, досконалу поживу. А духовною поживою перед початком Великого посту дається нам сьогоднішнє євангельське читання (Мт. 25:31-46). Дається не для того, щоб нас налякати майбутньою перспективою, а, швидше, застерегти, підказати.

Є одна небезпека у пості, як і загалом у духовному вдосконаленні людини, – небезпека зосередження на собі. Якщо ми будемо використовувати піст тільки для абстрагування від навколишнього світу і зосередження на собі, своїх власний проблемах і пошуках шляхів виходу з них, – здається, нічого поганого в цьому не буде. Але, насправді, це може обернутися втечею від проблем нашого ближнього. Впроваджуючи нас у піст, Церква нагадує нам, що ми повинні і в пості відчувати себе спільнотою, не дрібнитися на окремі одинички. Недарма під час посту Церква частіше закликає нас збиратися разом на молитву.

Історію цього свята розповідає тільки один євангеліст апостол Лука. Саме цей євангельський текст читається на Літургії в день свята (Лук. 2: 22-40). Як передає ап. Лука: «І коли настали дні очищення за законом Мойсеєвим, то принесли Його до Єрусалима, щоб поставити перед Господом, як написано в законі Господньому, щоб усяка дитина чоловічої статі, яка розкриває утробу, була посвячена Господу. І щоб принести в жертву, як сказано в законі Господньому, дві горлиці або двоє голуб’ят» (Лук. 2: 22-24).

Як відомо із книг Старого Завіту, Бог серед всіх народів світу вибрав ізраїльські племена – нащадків патріархів Якова, Ісаака та Авраама. Історія Церкви називає цих мужів патріархами, бо вони стали засновниками нового народу. Народу, котрий на відміну від решти людей світу, мав привести людство до спасіння, тобто підготувати світ до пришестя Сина Божого на землю. Щоб ізраїльський народ виконував свою місію, Бог уклав з ним Завіт, дав Божественний Закон через пророка Мойсея.

Знову Свята Матір Церква відкриває для нас Свої обійми закликаючи до спасительного покаяння. Саме з цієї неділі ми розпочинаємо спів Богослужбових текстів Тріоді Постової готуючись до духовного відродження та очищення в дні Святої Чотиридесятниці та Страсної седмиці, щоб достойно вшанувати Світле Христове Воскресіння – Пасху Господню.

В церковному календарі сьогоднішня неділя називається неділею про митаря і фарисея, тому що під час Божественної літургії для духовного повчання пропонується уривок з Євангелії від Луки, що розповідає нам про двох чоловіків – митаря і фарисея, які прийшли помолитися до храму.

Молитва цих двох чоловіків кардинально відрізнялася. Фарисей лише вихвалявся і зневажав інших, в тому числі і цього митаря, а митар смиренно взивав до Господа: «Боже, будь милостивий до мене грішного!» (Лк. 18: 13).

Святитель Миколай народився в другій половині ІІІ століття в місті Патари, області Лікії у Малій Азії. Батьки його Феофан і Нонна були із шляхетського роду і дуже заможні, що не заважало їм бути благочестивими християнами, милосердними до бідних і ревними до Бога.

До глибокої старості вони не мали дітей; в непристанній гарячій молитві вони просили Всевишнього дати їм сина, обіцяючи присвятити його служінню Богу. Молитва їх була почута: Господь дарував їм сина, який при святому хрещенні отримав ім'я Миколай, що означає по-грецьки - «який перемагає народ».

Вже в перші дні свого дитинства святитель Миколай показав, що він призначений на особливе служіння Господу. Збереглося передання, що під час хрещення, коли обряд був дуже тривалим, він, ніким не підтримуваний, простояв у купелі протягом трьох годин. З перших же днів святитель Миколай почав суворе подвижницьке життя, якому залишився вірним до гробу.

Вся незвичайна поведінка дитини показувала батькам, що він стане великим Угодником Божим, тому вони звернули особливу увагу на його виховання і постаралися, перш за все навіяти синові істини християнства і направити його на праведне життя. Отрок незабаром збагнув, завдяки багатим обдаруванням, керований Святим Духом, книжну премудрість.

Встигаючи у вченні, отрок Миколай встигав також і в благочестивому житті. Його не займали порожні розмови однолітків: заразливий приклад товариства, що веде до чого-небудь худого, йому був чужий.

Святий апостол Андрій Первозваний був з роду єврейського, з Віфсаїди Галілейської, рибалка, брат Апостола Петра. Спочатку він був учнем Іоанна Хрестителя. Як тільки Предтеча, поглянувши на Ісуса, що проходив поблизу, сказав: «Ото Агнець Божий!», Андрій пішов за Ісусом і став Його першим учнем. Він тому і названий Первозванним. Коли Ісус проходив біля моря Галілейського, то Петро і Андрій ловили рибу. Господь їх покликав за Собою, сказавши: «Ідіть за Мною. Я зроблю вас ловцями людей» (Мф. 4, 18 - 19)

Апостол Андрій займає почесне місце серед 12 Апостолів. Христос дав апостолам владу над нечистими духами, щоб їх виганяли вони, щоб оздоровлювали всяку недугу та неміч всяку (Мф. 10, 1). Поміж чотирьох Учнів Господа, Андрій удостоєний Його довіри слухати пророцтво про майбутню долю Церкви і світу (Мк. 13, 3 - 5). 

Різдвяний піст триває сорок днів, останнім з яких є Святвечір 6 січня. У народі цей піст також називають Пилипівкою, адже заговини припадають на день пам’яті святого апостола Филипа. Він менш суворий, ніж Великий піст. Зрозуміло, що для дітей, немічних, вагітних і годуючих жінок, тих, хто важко працює, з благословіння священника піст може послаблюватися.

Також маємо пам’ятати: утримання від їжі без щирої молитви та покаяння не принесуть духовної користі у нашій підготовці до зустрічі Різдва Христового.

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять тих, хто безвинно загинув від Голодомору-геноциду 1932-1933 років та від інших штучно організованих радянською владою голодів. Важко осягнути масштаби цього цинічного і планомірного злочину проти українського народу. Важко усвідомлювати, що люди, які могли прожити ціле життя, працювати, любити і творити, вчитися, створити сім’ї, — натомість стали жертвами геноциду. Важко уявити, що цінність людського життя для тоталітарного режиму важила менше за зернину пшениці, яку мішками вивозили на продаж. Але це є трагічна і болюча сторінка нашої історії. І цього дня Православна Церква України, духовенство та віряни, моляться за душі усіх, хто був в Україні голодом заморений.