В родительські дні завжди можна побачити безліч людей, які йдуть на кладовища, щоб вшанувати пам'ять своїх померлих родичів, прибрати на могилках. Але також дуже важливо в цей день прийти в храм Божий на початок Божественної літургії, подати записку з іменами покійних і помолитися за їх упокоєння, або хоча б поставити свічку. Записки можна віддавати відразу в кілька храмів, оскільки, чим більше буде підноситися молитов, тим краще це для наших близьких. Саме молитви наші за покійних є головною і неоціненною допомогою для тих, хто відійшов у інший світ.

У ці дні багато з нас зайняті своїми садами, і тому, на жаль, не всі знаходять час прийти в храм помолитися саме в день родительської суботи. Але це можна зробити і напередодні, в п'ятницю - подати записку, щоб за наших близьких міг помолитися священик. За цим вечірнім Богослужінням також слідує панахида за покійних. А також добре, якщо ми будемо молитися про них кожен день на домашній молитві.

Сьогодні ми згадуємо Перший Вселенський Собор і отців Церкви, які зібралися на цьому Соборі. Чому нам треба згадувати про ці події давно минулих літ? Адже Перший Вселенський Собор відбувся у 325 році, майже 17-ть століть тому. Але він є для нас важливий тому, що цей Собор відстояв у християнському світі головну істину нашої віри, що є осередком нашого спасіння - Божество Господа нашого Ісуса Христа.

У ті часи було чимало богословів, які висловлювали свої судження про Тайну Божу, про те, чого людський розум осягнути не може. Але усе ж допитливий розум людини намагався осягнути і цю недоступну тайну, і з людської мудрості часто народжувались найрізноманітніші суперечливі думки і лжевчення. Одне із них сколихнуло увесь тодішній християнський світ. Називалося це лжевчення аріанством, за іменем Арія, пресвітера єгипетського, Олександрійського. Він доводив про те, що хоть Христос Спаситель і є Бог, але не Той Вищий Бог, а одна із створених Вищим Богом великих істот.

Назва свята відображає суть події - це Вознесіння на Небо Господа нашого Ісуса Христа, завершення Його земного служіння. Ця подія відзначається завжди в 40-й день після Великодня, у четвер 6-го тижня після Пасхи.

Число 40 - не випадкове. У всій Священній історії це був час закінчення великих подвигів. За законом Мойсея у 40-й день немовлята повинні були приноситися батьками в храм, до Господа. І тепер в сороковий день після Воскресіння, як би після нового народження, Ісус Христос повинен був увійти в небесний храм Свого Отця, як Спаситель людства.

Православна Церква згадує цього дня євангельські події пов'язані з останнім моментом перебування Христа на землі після Його світлого Воскресіння.

У 792 році каліф Аарон Аль-Рашид послав начальника флоту Хумейда розграбувати острів Родос. Спустошивши цей острів, Хумейд вирушив до Мир Лікійських з наміром зламати гробницю святителя Миколая. Але замість неї він зламав іншу, що стояла поряд з гробницею Святителя. Ледве святотатці встигли це зробити, як на морі піднялася страшна буря і майже всі судна були розбиті.

Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але і західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Бар, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.

Сьогодні ми чуємо в Євангелії про зустріч Христа і жінки-самарянки біля колодязя Якова на самарянській території біля міста Сихар. Там був тільки один колодязь глибиною 32 м, викопаний Яковом, прабатьком Ізраїля близько півтора тисячі років до Христа, який існує і до сьогодні. І тут, біля колодязя прабатька Ізраїля – Якова, відбулася зустріч двох осіб: Христа і самарянки. Ці дві постаті уособлювали собою два різні світи – єврейський і самарянський, які взаємно ненавиділи себе, хоча їхні прадавні корені є спільними. Погани, захопивши цю територію в VII ст. до Р. Хр., поєдналися з корінними мешканцями - юдеями, і так утворилася народність самарян. Зі Святого Письма вони визнавали тільки П'ятикнижжя Мойсея – Закон і Тору. Але вони визнавали поруч з Богом Ягве також і поганських божків. Євреї бачили в них напівпоган і ворогували з ними, і навіть відмовили їм брати участь у побудові Єрусалимського Храму. 

Великомученик Георгій був сином багатих і благочестивих батьків, які виховали його в християнській вірі. Народився він у місті Бейрут (в давнину - Беліт), біля підніжжя Ліванських гір.

Вступивши на військову службу, великомученик Георгій виділявся серед інших воїнів своїм розумом, хоробрістю, фізичною силою, військовою поставою та красою. Досягнувши незабаром звання тисяцького, св. Георгій став улюбленцем імператора Діоклетіана. Діоклетіан був талановитим правителем, але фанатичним прихильником римських богів. Поставивши собі за мету відродити в Римській імперії язичництво, що відмирало, він увійшов в історію, як один із найжорстокіших гонителів християн.

Неділя через 2 тижні після Пасхи називається неділею жінок-мироносиць. Цього дня Церква згадує людей, які зберегли вірність Ісусу Христу – своєму Господу та Учителю – в той час коли Його найближчі учні-апостоли розбіглися хто куди й переховувалися з остраху перед юдеями. Цими людьми, які залишилися поруч із Спасителем в часи Його хресних страждань та смерті, були Діва Марія та декілька жінок, а також два заможних чоловіки – праведні Йосиф Аримафейський та Никодим, які були таємними учнями Христа.

В день Радониці у храмах звершується перша уставна Панахида після Великого четверга Страсного тижня, бо під час Великого посту поминання померлих звершується у визначені дні, а з Чистого четверга до Радониці зазвичай взагалі не звершується. 

Перша неділя після Пасхи в церковному календарі носить назву Антипасхи, Фоминої неділі. Назва Антипасха означає «замість Пасхи»: не протиставлення, а повернення до минулого свята, повторення його. З давніх часів восьмий день після Пасхи, як закінчення Світлої Седмиці, святкується особливо, складаючи собою немов би заміну Пасхи.У цей недільний день Своїм новим явленням для всіх одинадцяти апостолів Господь повторив і оновив явлення, яке було у перший день по Воскресінню. Але оскільки оновлення явлення Спасителя було особливо заради апостола Фоми, то восьмий день після Пасхи називається неділею св. Ап. Фоми. Безпосередньо слідуючи за Пасхальною седмицею, вона завершує найбільш урочисту частину найбільшого свята. Тому іноді Фоминунеділю називають восьмим днем Пасхи. Святитель Григорій Богослов пише: «Древній і з доброю метою встановлений закон шанувати день оновлення, або краще сказати, з днем оновлення шанувати нові благодіяння. Але хіба не днем оновленням був і перший Недільний день, що слідував за священною і світлоносною ніччю? Для чого ж дається оце найменування нинішнього дня? То був день спасіння, а цей день спогаду проспасіння»(Слово 44-е в неділю Нову).

Артос – це велика святиня, пов'язана з Воскресінням Христовим. Тому ставитися треба до неї дуже трепетно і обережно.

З часів найдавнішої апостольської Церкви хлібу надавали величезне символічне духовне і богослужбове значення. Він символізував собою Тіло Христове. Це встановлення Самого Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. В Євангелії від Луки сказано: «І, взявши хліб і воздавши хвалу, розломив і подав їм, кажучи: це є Тіло Моє, що за вас віддається; це чиніть на спомин про Мене» (Лк. 22:19). Сама Євхаристія або Божественна літургія називалася в давнину «переломленням хліба».

Знявши з хреста і обвивши плащаницею із пахощами, за звичаєм іудеїв, Йосиф і Никодим поклали Пречисте тіло Господа в новому кам'яному гробі в саду Йосифовому, що знаходився недалеко від Голгофи. До дверей гробу привалили великий камінь. При похованні Ісуса Христа перебували Марія Магдалина й Марія, мати Якова та Іосії.

Первосвященики і фарисеї знали, що Ісус Христос пророкував про своє воскресіння, але не вірячи цьому пророцтву і побоюючись, щоб апостоли не викрали тіла Ісуса Христа і не сказали народові: воскрес із мертвих, - в Суботу випросили у Пілата військову варту, приставили до гробу і сам гріб запечатали (Мф. 27, 57-66; Ін. 19, 39-42) і тим надали істині нове підтвердження.

Господь Ісус Христос є не лише Спаситель і Викупитель людства, Він є також і наш Учитель. Кожне Його слово несе у собі печать вічності, оновлює, дає життя кожному, хто не залишається глухим по відношенню до нього. В цьому розумінні Голгофа стала тою найвищою учительною кафедрою, з якої Господь дає нам останій урок перед Своєю смертю і Воскресінням. Його слова, виголошені на Хресті, це свого роду останній заповіт для всіх, хто вважає себе послідовником Божественного Учителя. І перші слова, виголошені розіп’ятим Спасителем, були навіть не словами, а молитвою про прощення:«Отче, прости їм, бо не відають, що чинять»(Лк.23,34).    

Ніколи до Христа в історії людства ще не звучали подібні слова. Навпаки, коли карали злочинців смертю, останні частіше всього молились до своїх богів із закликом  про помсту. Спаситель же просить в Отця милості для Своїх розпинателів. Під час Свого земного життя Христос багато повчав і заповідав. Але із усіх Своїх повчань для виголошення на Хресті Він зупиняється саме на заповіді про прощення.

Цей тиждень особливо шанується Церквою. «Всі дні, - йдеться в Синаксарі, - перевершує Свята і Велика Чотиридесятниця, але більше Святої Чотиридесятниці Свята і Велика седмиця (страсна), і більше самої Великої седмиці ця Велика і Свята субота. Називається ця седмиця великою не тому, що її дні або години більші (інших), але тому, що в цю седмицю здійснилися великі і надприродні чудеса і надзвичайні діла нашого Спасителя ... »

За свідченням святителя Іоанна Золотоустого перші християни, палаючи бажанням невідступно бути з Господом в останні дні Його життя, у Страсну седмицю підсилювали моління і збільшували звичайні подвиги посту. Вони, наслідуючи Господа, Який одного разу зазнав з любові до занепалого людства безприкладні страждання, намагалися бути добрими і поблажливими до немочі братій своїх і більше творити справи милосердя, вважаючи непристойним вимовляти засудження в дні нашого виправдання кров'ю Непорочного Агнця, припиняли в ці дні всі тяжби, суди, спори, покарання і навіть звільняли на цей час від ланцюгів в'язнів в темницях, винних не в кримінальних злочинах.