27 березня поминальна субота й ми молимося за всіх від віку спочилих православних християн: отців, братів і сестер наших. Чому ми молимося до Бога не лише за живих, але й за померлих? Тому що ми знаємо, що у Бога немає мертвих, у Нього всі живі. І ті, хто відійшов від нас, від цього матеріального світу, де ми нині живемо, – вони живуть в іншому світі, духовному. Тому підносимо молитви перед Господом не за мертвих, що вже не живуть на цій землі, а за живих, що перейшли у вічне життя.

Дорогі брати і сестри, ми входимо у період Великого посту, у час нашого духовного підготування до найвеличнішого свята – світлого Христового Воскресіння. Цьогоріч піст триватиме з 15 березня по 1 травня. Загалом, він складається з двох частин: Чотиридесятниці і Страсної седмиці, під час якої ми згадуємо страждання Сина Божого заради спасіння людства.

Перший тиждень Чотиридесятниці вводить нас у піст, зокрема, і Великим покаянним каноном преподобного Андрія Критського, який лунатиме у храмах від цього понеділка до четверга. Це унікальне великопісне богослужіння проводить людську душу стежкою каяття через біблійні образи від Старого до Нового Завіту.

Присвячуючи неділю М'ясопусну нагадуванню про останній Страшний суд Христів, Церква, маючи на увазі цей суд, встановила клопотати не тільки за живих членів своїх, але і за всіх, від віку спочилих, що у благочесті пожили, всіх родів, звань і станів, особливо ж за померлих раптовою смертю, і молить Господа про помилування їх. Урочисте всецерковне поминання покійних в цю суботу (а також в Троїцьку суботу) приносить велику користь і допомогу спочилим батькам і братам нашим і разом з тим служить виразом повноти церковного життя, якою ми живемо. Бо порятунок можливий тільки в Церкві - спільноті віруючих, членами якої є не тільки ті що живуть, але і всі спочилі у вірі. І спілкування з ними через молитву, молитовне їх поминання і є вираженням нашої спільної єдності в Церкві Христовій.

Вся п’ятнадцята глава Євангелія від Луки переповнена прикладами, які розповідають про загубленість і віднайдення, падіння і піднесення, гріх і покаяння. І все це проілюстровано у притчах про заблудлу вівцю (Лк 15. 3-7), загублену драхму (Лк. 15. 8-11) та блудного сина.  Тому деколи цю главу називають Євангелієм в Євангелії.

Ідилія життя батька і двох синів була порушена бажанням молодшого відокремитись від батькового дому і забрати те, що йому належало по праву, але чим він міг володіти тільки в майбутньому. Нелицемірна та щира батьківська любов по-особливому сприйняла це рішення молодшого сина. Батько не боїться втратити майно.  Він готовий пожертвувати матеріальним, але щоб його син у свій час прийшов до розуміння того, що у цьому світі є важливішим. Чому такий сміливий батько? Бо любить! А де є любов, там немає страху. І він впевнений, що поверненнянеодмінно буде.

Собор Трьох Святителів Вселенської Церкви – Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого належить до найшанованіших свят Православної Церкви. Згідно із Святим Переданням, поштовхом до встановлення цього празника була велика суперечка у другій половині XI ст., в час правління Візантійського імператора Олексія I Комніна про те, хто з цих трьох Святителів є більш цінний для Церкви. Одні вище ставили святого Василія Великого, другі святого Григорія Богослова, а ще інші – святого Іоана Золотоустого. Через це між багатьма виник розбрат: одні називалися василіанами, другі –григоріанами, а треті – іоанітами.

На восьмий день після Свого Народження Господь наш Ісус Христос, за старозавітнім законом, прийняв обрізання, встановлене для всіх младенців чоловічої статі на знак Завіту Бога з праотцем Авраамом і його потомками ( Бут. 17, 10-14; Лев. 12,3). При звершенні цього обряду Божественному Младенцю було дане Ім’я Ісус, звіщене Архангелом Гавриїлом ще в день Благовіщення Пресвятій Діві Марії ( Лк. 1, 31-33; 2,21).

За тлумаченням отців Церкви, Господь, Творець закону, прийняв обрізання, являючи приклад, як людям належить неухильно виконувати Божественні постанови. Господь прийняв обрізання для того, щоб ніхто потім не міг засумніватися у тому, що Він був істинний Чоловік, а не носій прозорої плоті, як навчали деякі єретики ( докети). У Новому Завіті обряд обрізання уступив місце таїнству Хрещення, прообразом котрого він був ( Кол. 2, 11-12). 

Святий апостол Андрій Первозванний був з роду єврейського, з Віфсаїди Галілейської, рибалка, брат Апостола Петра. Спочатку він був учнем Іоанна Хрестителя. Як тільки Предтеча, поглянувши на Ісуса, що проходив поблизу, сказав: «Ото Агнець Божий!», Андрій пішов за Ісусом і став Його першим учнем. Він тому і названий Первозванним. Коли Ісус проходив біля моря Галілейського, то Петро і Андрій ловили рибу. Господь їх покликав за Собою, сказавши: «Ідіть за Мною. Я зроблю вас ловцями людей» (Мф. 4, 18 - 19)

Апостол Андрій займає почесне місце серед 12 Апостолів. Христос дав апостолам владу над нечистими духами, щоб їх виганяли вони, щоб оздоровлювали всяку недугу та неміч всяку (Мф. 10, 1). Поміж чотирьох Учнів Господа, Андрій удостоєний Його довіри слухати пророцтво про майбутню долю Церкви і світу (Мк. 13, 3 - 5). 

Введення в храм Пресвятої Богородиці відбулось, за збереженими Переданням розповідями, таким чином. Батьки Діви Марії, Праведні Іоаким і Анна, молячись за звільнення від безпліддя, дали обітницю, якщо народиться дитина, присвятити її на служіння Богу.

Коли Пресвятій Діві виповнилось три роки, святі батьки вирішили виконати свою обітницю. Зібравши родичів і знайомих, одягнувши Пречисту Марію в найкращий одяг, зі співом священних пісень, з запаленими свічами в руках привели Її в Єрусалимський храм. Там зустрів Богоотроковицю первосвященик зі множеством священиків. До храму вели сходи з п’ятнадцятим високих сходинок. Як тільки младенця Марію поставили на першу сходинку, то Вона укріпляєма силою Божою подолала і інші сходини. 

Святкування Собору Архистратига Божого Михаїла та інших Небесних Сил безплотних встановлено на початку IVст. На Помісному Лаодикійському Соборі, який відбувся за декілька років до І Вселенського Собору. Лаодикійський Собор 35-м правилом засудив і відкинув єретичне поклоніння ангелам як творцям та правителям світу і утвердив православне шанування їх. Звершується свято в листопаді 9-му місяці від березня ( з якого в давнину починався рік) – у відповідності з числом 9-ти чинів Ангельських. 

1 листопада 2020 року, у двадцять першу неділю після П’ятидесятниці, архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон з архіпастирським візитом відвідав Свято-Георгіївську парафію у с. Михайлівка Острозького благочиння, де у місцевому храмі очолив Божественну літургію. На початку відправи архієрей звершив чин оновлення храму.

За богослужінням владиці співслужив благочинний Острозького благочиння протоієрей Юрій Лукашик, настоятель храму священик Назарій Ніколайчук та прибуле духовенство.