Сьогодні ми згадуємо першу річницю великого російського вторгнення, вчиненого з метою остаточного знищення української державності та самої нашої ідентичності.

Згадуємо через піст і молитву. Згадуємо з подякою Богові та Його святим угодникам за чудо врятування нашої країни від загарбання і знищення тоді, коли для більшості наша боротьба з агресором здавалася хороброю, однак неминуче приреченою на поразку.

То в чому ж полягає Страшний суд? За що я буду виправданий чи засуджений? Маючи досвід земного правосуддя, можна подумати, що він відбуватиметься за такими самими законами. Проте Господь розвіює цю думку, адже у Його Слові міститься чіткий критерій Страшного суду. Полягає він у тому, чи керується людина двоєдиною головною заповіддю Христа, чи виявляє любов до Бога і свого ближнього. Причому вияв любові до Бога пов’язаний із виявом любові до ближнього: «Істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили»

Святі Отці, знаючи, яке велике полегшення і користь приносить покійним поминання та молитва за їх упокій, повчають здійснювати це соборно. Про велику користь від такого поминання говорив зокрема Діонісій Ареопагіт – «як корисне душам померлих поминання». Іоан Золотоустий говорить: «Узаконено апостолами творити перед страшними тайнами поминання спочилих: вони знали, що велика буває від цього користь для спочилих; не даремні моління, не даремні милостині: все це встановив Дух Святий, бажаючи, щоб ми отримували користь один через одного».

Сьогоднішня неділя знову наближає нас і підготовлює до проходження подвигу Великого посту. Називається вона неділею про блудного сина (Лк. 15, 11 – 32). Свята Матір Церква закликає всіх до покаяння, нагадуючи, що за умови істинного смирення і покаяння з боку людини-грішника, Господь, як люблячий Батько відкриває для нас обійми Свого милосердя і прощає найтяжчі гріхи. Приклад такого безмежного Божого милосердя ми можемо побачити в сьогоднішньому Євангельському читанні, що пропонується для нашої уваги під час Божественної літургії.

Подія євангельської розповіді відбувається у Храмі. І ми задаємося запитанням, для чого люди відвідують Храм Божий? Не кожен приходить до Храму, маючи за ціль молитися. Чимало туристів відвідують визначні пам’ятки архітектури, якими є старовинні церкви, щоб в такий спосіб дізнатися історію міста, країни, народу. Ще більше людей ходять до Храму із звички чи встановленої традиції. І лише дуже мала частина людей відвідує Святиню, щоб мати ближче спілкуванням із Богом та насолодитися духовною їжею.

Неділя про Закхея розпочинає приготування до Великого посту, який завершиться найбільшою радістю – перемогою над гріхом і смертю, Воскресінням Господа нашого Ісуса Христа.

Євангельське зачало розповідає нам про те, як Ісус Христос приходить до дому митаря Закхея. Чому ця зустріч відбувається вдома? Тому, що завданням підготовчих неділь до Великого посту та в часі самого посту є допомогти відчинити дім нашої душі, нашого життя для Бога.

Предстоятель ПЦУ Епіфаній дав інтерв’ю Суспільне Новини. У ньому він сказав, що сподівається на те, що ПЦУ буде на постійно правити служби, і в Києво-Печерській, і в Почаївських лаврах. Втім, за словами Епіфанія, церква планує просуватись у цих питаннях дипломатичним шляхом. З ким в Українській православній церкві (МП) готова об'єднуватися ПЦУ? Та як не зневіритися у Богові та Церкві на тлі трагедій війни? Про це в ексклюзивному інтерв’ю митрополита Епіфанія Олені Ремовській.

Богоявленням називається свято тому, що при Хрещенні Господа явилась світу Пресвята Тройця ( Мф. 3, 13-17; Мк. 1, 9-11; Лк. 3, 21-22). Бог Отець промовляв з небес про Синa, Син хрестився від святого Предтечі Господнього Іоанна, і Дух Святий зійшов на Сина у вигляді голуба. З древніх часів це свято називалося днем Просічення і святом Світла, тому що Бог є Світло і явився просвітити «тих що сидять у пітьмі тіні смертній» ( Мф. 4, 16) і спасти за благодаттю впалий людський рід.

Освячена вода використовується під час Таїнства хрещення людини, при освяченні храмів та всіх богослужбових предметів, а також при освяченні будинків та ін. Святою водою окроплюють вірних, її вживають для уздоровлення, шанують як святиню. Чому саме через цю речовину ми отримуємо животворчу і зміцнюючу силу?

На восьмий день після Свого Народження Господь наш Ісус Христос, за старозавітнім законом, прийняв обрізання, встановлене для всіх младенців чоловічої статі на знак Завіту Бога з праотцем Авраамом і його потомками ( Бут. 17, 10-14; Лев. 12,3). При звершенні цього обряду Божественному Младенцю було дане Ім’я Ісус, звіщене Архангелом Гавриїлом ще в день Благовіщення Пресвятій Діві Марії ( Лк. 1, 31-33; 2,21).

Улюблена моя паство! Сердечно вітаю з величним святом Різдва Христового, з торжеством єднання Неба і землі через таємниче народження в світ Богонемовляти Христа, бо втілення передвічного Слова Божого є “вінцем нашого спасіння”, “вічною таємницею” божественно-людського спілкування, яке перевищує будь-який розум. І Церква, яка Ним заснована, сьогодні разом з усім родом людським і всім творінням радіє цьому божественному благословенню, промовляючи: “Все нині радістю наповнюється, Христос народився від Діви”.

Своїм приходом у світ Христос разом з цим відкриває божественну істину про Бога щодо людини та наше кінцеве призначення - обожнення благодаттю. З часу народження Спасителя світу кожен, хто шанує Бога, повинен шанувати і людину, а хто принижує людину, той ганьбить і Бога, який прийняв нашу природу. Бо говорячи сьогодні про народження Богонемовляти Христа, ми насамперед говоримо про людину та її дар життя.

«Різдво Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуму…», – чуємо ми нині слова святкового піснеспіву. Про яке світло йдеться? Чи лише про світло зірки, яка чудесно засяяла, вказуючи волхвам-мудрецям шлях до новонародженого Спасителя? Чи про інше світло, про яке говорить слово Євангелія: «Народ, що сидів у темряві, побачив світло велике, і тим, що перебувають у країні й тіні смерти, світло засяяло їм» (Мф. 4: 16)?

Світло розуміння, світло пізнання, світло духовне, несотворене, предвічне – це Сам Син Божий, Який воплотився від Духа Святого і Марії Діви і став людиною. «У Ньому було життя, і життя було світлом людям» (Ін. 1: 4), – сповіщає нам євангелист Іоан.

Святитель Миколай народився в другій половині ІІІ століття в місті Патари, області Лікії у Малій Азії. Батьки його Феофан і Нонна були із шляхетського роду і дуже заможні, що не заважало їм бути благочестивими християнами, милосердними до бідних і ревними до Бога.
До глибокої старості вони не мали дітей; в непристанній гарячій молитві вони просили Всевишнього дати їм сина, обіцяючи присвятити його служінню Богу. Молитва їх була почута: Господь дарував їм сина, який при святому хрещенні отримав ім'я Миколай, що означає по-грецьки - «який перемагає народ».