Євангеліє, яке ми сьогодні чуємо, нагадує нам про безмежну силу віри. У часі війни, коли серце наше обтяжене болем, коли страх і тривога вкорінюються в душі, ми часто ставимо питання: “Чому це відбувається?” “Де Бог у наших стражданнях?” І хоча кожна відповідь на такі питання здається далекою, Христос нагадує нам про силу, яка лежить в нашій вірі.

Сьогодні молитовно вшановуємо пам’ять святих чудотворців Косми та Даміана і матері їхньої преподобної Феодотії. Жили вони у ІІІ столітті, родом походили з Малої Азії (нині Туреччина).

Брати рано втратили батька, який був язичником, але мати їхня, Феодотія, була ревною християнкою, тож виховала синів відповідно до заповідей Божих. Вони вивчали Священне Писання і, маючи велику любов до людей, вирішили опанувати й лікарську науку, щоби допомагати хворим. Господь благословив їхній намір і дарував їм дар зцілення і чудотворення.

Наприкінці жовтня ми вшановуємо пам’ять святого і славного великомученика Димитрія Солунського. Цього святого чудотворця здавна глибоко шанують в Україні, а на його честь названо чимало храмів.

Димитрій Солунський – християнський святий-великомученик кінця ІІІ – початку IV століття.

Предстоятель Православної Церкви України Блаженнійший Митрополит Епіфаній очолив Божественну літургію в студентсько-викладацькому храмі преподобного Феодора Острозького. Див. відео. 

Димитрівська поминальна субота, за церковною традицією, розпочалася з вечора п’ятниці, коли у храмах звершувалась особлива заупокійна служба – парастас (від грец. παράστᾰσις – «стояння поруч, клопотання»). Сенс цього терміну в тому, що живі клопочуть перед Богом за своїх померлих рідних, ближніх, молитовно просять за них, бо вони самі вже не можуть каятися і просити прощення.

Сьогоднішнє Євангеліє про сівача дає нам змогу задуматися про багато речей, особливо в цей трагічний і складний час війни. Війна стала для нас тим випробуванням, яке оголило справжні мотиви нашого серця і те, як ми реагуємо на слово Боже. У притчі Господь говорить про зерно, яке сіється на різний ґрунт, і цей образ є надзвичайно символічним для нашої нинішньої боротьби — як зовнішньої, так і внутрішньої.

Єврейський законовчитель запитав Ісуса, яка заповідь у законі найбільша? Христос сказав : «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю» (Мф. 22,37). Це перша і найбільша заповідь, на цій заповіді базується закон і пророки. Любити Господа – це найбільша довершеність християнина. Любов вміщає в себе віру і надію, вона має бути не рабською, зі страху покарання, а щирою і відданою, яка є між сином і Батьком.

1 жовтня – важливе, особливе і дуже символічне для нас свято Покрова Пресвятої Богородиці. Воно належить до великих свят з фіксованою датою. 
Історична подія, що стала основою для цього вшанування, сталася приблизно 930-го року в Константинополі. Як свідчить Передання, під час чергової облоги візантійської столиці чужинцями, жителі міста зібралися у Влахернському храмі і ревно молилися про захист та спасіння.

Святий Апостол і Євангелист Іоан Богослов був сином рибака Заведея і Саломії. Коли на Йордані з’являється пророк Іоан Хреститель, який хрестить людей, сповіщаючи про початок Судних часів, батько відпускає молодшого сина подивитися, що це за вчитель і послухати його проповідь. Згодом Апостол Іоан разом із своїм товаришем Андрієм Первозванним стають учнями Івана Предтечі.

У недільний день для духовної настанови Спасителем запропонована вельми повчальна притча про виноградник і про злих виноградарів. Ось її зміст. «Був якийсь господар дому, який посадив виноградник і обніс його огорожею, викопав у ньому виностік, збудував башту і, віддавши його виноградарям, від’їхав. Коли ж наблизився час плодів, він послав своїх слуг до виноградарів узяти свої плоди.

«Учителю Благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?» (Мт. 19,16). Хіба для всіх нас це не є основним запитанням у духовному житті? Кожна людина, яка намагається дотримуватись християнських принципів, знає, що це – перше і найтяжче запитання. А тут Сам Господь відкриває нам, як жити, щоб стати дітьми Божими і ввійти в Царство Небесне.

Нинішнє свято не лише свідчить про Хрест Господній як символ життя і перемоги над смертю, не лише нагадує нам про те, якою дорогою ціною Господь звершив наше спасіння. Це свято має й цілком історичне коріння – віднайдення і прославлення животворчого Хреста Господнього, того, на якому було розіп’ято Спасителя.

8 вересня – Різдво Пресвятої Богородиці. Цю подію ми вшановуємо та вирізняємо настільки, що вживаємо для неї назву, яка нагадує нам про Різдво Христове, для звершення якого Пречиста Діва безпосередньо й особисто послужила, прийнявши волю Отця Небесного. Різдво Христове поклало новий початок для всього людства, але якби не народилася Пресвята Богородиця, історія людства пішла б іншим шляхом. Без Пресвятої Богородиці, без Її добровільної згоди не могла би звершитись тайна Боговтілення.