Слава Ісусу Христу, дорогі брати і сестри!

Євангельське читання, яке ми цього дня чуємо у храмах, розповідає про зцілення двох біснуватих у Гадаринському краї.

Проповідь Спасителя серед ізраїльського народу була усюди.  Христос ішов туди, де не чули Бога, Христос ішов туди, де була темрява. І подібно до того, як кожен з нас завжди буде йти до світла, так і Христос бажав просвітити тих, хто перебував у темряві невідання. Саме до них ми можемо віднести жителів Десятиграддя – місцевості по той бік Галилейського моря. Зокрема, це жителі Гадарина, про яких оповідає апостол Матфей, а також жителі Гергеси, про яких оповідають апостоли Лука і Марко. Ця подія настільки закарбувалася в їхній пам’яті, що вони обоє розповідають про неї.

Зло завжди боїться добра і тим більше відступає та втрачає силу тоді, коли бачить джерело добра, коли бачить Сина Божого. Ось саме тому і закричали біснуваті, коли наблизилися до Спасителя: «що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов Ти сюди передчасно мучити нас» (Мф. 8.29).

Біснуваті, які наблизилися до Спасителя, були забуті людьми, але не були забуті Богом. Бо Господь завжди пам'ятає про кожного з нас і Своїм Промислом спрямовує кожного до благої мети. Подібно до того, як душа цих біснуватих хоч і була поневолена дияволом, однак була приведена до Христа незрозумілим внутрішнім стремлінням, яке інколи і нас веде до Бога.

Спаситель зцілює біснуватих, показуючи нам свою владу і над нечистими духами. Подібно до того, як Христос утихомирив бурю на морі (Мф. 8.23-27), показуючи, що є володарем природи, і зцілив сліпого від народження (Ін. 9.1-38), Він дає нам зрозуміти, що є Творцем людини. Так само і сьогодні Він показує, що є Всемогутнім і Всесильним Богом навіть і над тими, хто знущається і спокушає людину.

Зцілення могло б на цьому і завершитися. Бісів вигнано, біснуваті здорові. Однак далі відбуваються події, які для кожного з нас стають своєрідним тестом на людяність. Христос повеліває вигнаним бісам увійти в стадо свиней, і стадо кидається в море та тоне.

Святитель Іоан Золотоуст дає нам два розуміння цієї події. З одного боку, він говорить, що Спаситель хоче цим показати, якої шкоди зціленим могли заподіяти біси, а з іншого — застерігає й показує мету діянь бісів у цьому світі: що з нами нещасними сталося б, якби не Христос. 

Зцілені перебувають поряд з Тим, Хто зцілив їх, а пастухи, до яких часто уподібнюємося і ми, біжать, віддаляючись від Бога.

Чудо, яке звершилося, стає для них другорядним і непримітним. Для них загибель тварин – це ще більше зло, ніж врятоване життя двох людей. Та й жителі Гадарина не виявили трепетного страху перед Спасителем, який свого часу проявив ще тоді простий рибалка апостол Петро, коли, побачивши великий улов риби, сказав: «Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний» (Лк. 5.8). Так, вони проявили страх, але страх перед втратою матеріального, показавши те, чим вони більше дорожили. А це також одержимість.

Дуже прикро, бо буває, що і у нас часто закінчується любов до ближніх тоді, коли ми щось своє, хоча б і матеріальне, втрачаємо.

Христос сьогодні, вигнавши бісів, сам стає вигнаним. Невже це не змушує кожного задуматися про нашу вдячність Богові за все те, що він нам посилає? Бо жителі Гадарина, хоча й боялися біснуватих і ізолювали їх, самі жили у тому стані, який був їм вигідний і комфортний, ізолюючись від Бога.

Ми також щодня маємо безліч спокус від диявола. Зло, яке хоче в нас матеріалізуватися, сіє духовний «вірус», що пожирає нас. Бо якщо з вірусом фізичним, який нас може уразити тілесно, ми можемо боротися за допомогою віри, що дає нам силу подолати хворобу; за допомогою любові, яку показують лікарі і всі, хто піклується про хворих, то «вірус» духовний внутрішньо знищує нас, не даючи можливості бути християнами.

Сьогоднішня подія говорить нам про ще одну важливу особливість, якою наділена людина, – свободу волі, яку Господь дав кожному з нас. Бо гадаринці мали можливість обирати: чи покликати Спасителя до себе, чи відмовитися від Нього. Як бачимо, це не є доля – бути з Богом чи від нього відмежовуватися. Її, долі, – немає. Ми маємо вільну волю і нею повинні керуватися. Тож нехай вона приведе нас до Бога, до храму, до любові один до одного і до наших ближніх. Амінь!

+ Іларіон
митрополит Рівненський і Острозький