«Нам потрібна тільки одна єдина церква, яка б консолідувала наше суспільство» - протоієрей Юрій Лукашик
Про перехід в Острозькій міській територіальній громаді вірян УПЦ Московського патріархату до ПЦУ, допомогу армії, ставлення до законопроєкту про заборону УПЦ МП та про те, яким має бути завершення війни – в інтерв’ю для «Життя і Слово» розповів настоятель Свято-Миколаївської церкви Юрій Лукашик.
- У зв’язку з війною в Україні чимало прихожан УПЦ МП добровільно перейшли до ПЦУ. Чи існує тенденція щодо переходу в Острозькій міській територіальній громаді вірян УПЦ Московського патріархату до ПЦУ?
- Останнім часом у зв’язку з подіями, які відбулися в Україні, погляди людей дійсно змінилися кардинально. Ті люди, які ходили в Богоявленський собор, перейшли у великій кількості до ПЦУ. Прихожан нашої церкви збільшилося майже подвійно. Це говорить про те, що люди завжди були свідомими, але традиційно ходили до собору, бо так робили їхні батьки. А тепер, коли ці події відбулися, вони вирішили більше не підтримувати російську церкву. Таким чином, віряни дають зрозуміти тим російським священникам, що вони більше не спонсорують священників, які служать в соборі. Можливо, коли священники трішки схаменуться, побачать, що втрачають парафіян і будь-яку підтримку, то може й самі швидше перейдуть до ПЦУ. Тоді парафіяни знову до них повернуться. І буде дуже добре. Бо нам потрібна тільки одна єдина церква, яка б консолідувала наше суспільство, об’єднувала б, підтримувала б і не давала б ніякої можливості іноземним стратегам пролізти до нас в Україні і диктувати свої умови.
- Сьогодні йде війна між Україною та РФ. Оскільки Ви священнослужитель, то запитаю у Вас, чи не вважаються вбивства окупантів, які прийшли на нашу землю, гріхом з релігійної точки зору?
- Якщо говорити взагалі про убивство, то це є надзвичайно великий гріх. Але, коли безвихідне положення, коли треба захищати свою рідну землю, своїх дітей, батьків, то як вийти з цієї ситуації? Ми змушені ставати до захисту, бо іншого виходу немає. Якщо вбивство здійснюється з метою захоплення, то це дуже страшний гріх, що і робить Росія. Навіть держава робить виправдання для тих людей, які захищалися і когось вбили. Держава не засуджує таких громадян. Ну а як до цього ставиться церква? Звичайно, тут безвихідна ситуація. І ми змушені захищатися. Це хоч і є гріх, але не страшний, не великий. Він буде прощений, бо люди захищали свою землю, своїх батьків. І в Біблії сказано, що немає найбільшого подвигу, ніж віддати життя за друзів своїх. Це найбільший подвиг, який звершують наші солдати, проганяючи окупантів. Тому цей гріх буде виправданий.
- В Острозькій міській територіальній громаді чимало церков долучається до допомоги армії. Що б Ви могли про це розповісти?
- Найпершим поставили питання про те, що треба для нашої територіальної оборони. Наш староста запитав, чим їм необхідно допомогти і дізнався, що територіальна оборона потребує. Ми служили панахиду в суботу і у нас було дуже багато хліба, солодощів тощо. Вирішили передати ці продукти для нашої територіальної оборони в їхню їдальню. Нехай люди харчуються. Також дізналися, що їдальня, яка харчує тероборону, пече хліб, і для цього потрібне борошно. Ми виділили кошти, придбали відразу борошно і завезли їм. З’ясували, що для наших воїнів, які воюють на сході України, потрібні підрамники для автоматів. Ми виділили кошти, придбали військовим підрамники в кількості 20 штук і завезли їх на передову. Також нам сказали, що не вистачає пластин до бронежилетів. Ми зварили ці пластини із газонівської ресори, перевірили на полігоні, чи їх не прострілює автомат і виявилося, що вони є дуже міцними. Таким чином підготували ці пластини і відправили їх для захисту наших воїнів. Далі виявилося, що у нас є дуже багато цукру. Передали його в їдальню територіальній обороні, переселенцям і військовим на схід країни. Якщо хтось потребує якоїсь допомоги, то, будь ласка, звертайтеся до нас. Якщо буде і далі якась потреба, то церква готова передати зібрані кошти тим, хто цього зараз потребує. Ми живемо в теплих домівках, захищені, нам добре і тому можемо допомагати. Але найбільший наш вклад – це молитви за українських захисників. Я сказав вірянам молитися день і ніч і ходити до церкви. Молитва має велике значення. Тому ті, хто стоять на передовій, нехай знають, що наша молитва від куль їх захищає. Молимося, щоб вони живими повернулися додому, до сім’ї, до нас в Острог, до нашої України.
- У Верховну раду нещодавно внесли для розгляду законопроєкт про заборону УПЦ МП. Як Ви ставитеся до цього законопроєкту?
- Я ставлюся до цього законопроєкту дуже позитивно. Це ще треба було зробити відразу у 1991 році, коли ми проголосили незалежність нашої держави. Цей законопроєкт зробив би дуже багато позитивного для нашої України, для її зміцнення. Не був би забраний Крим, коли були б українські священники. Вони б могли вийти, служити молебні, на площі вивести людей і закликати не піддаватися російській пропаганді. Таким чином, могли б побороти Росію, яка втручалася весь час і втручається у нашу Україну. Але цього на жаль не було. Цей законопроєкт запізнілий, хоч і зараз він необхідний. Першими зрадниками, як ви можете здогадатися, були українські священники, які не перейшли в Київський патріархат. Таким способом вони дали можливість для Росії вести через ці церкви свою пропаганду. Тільки рідна церква може відкривати правду, а Українська Православна Церква Московського патріархату завжди подавала спотворені факти, налаштовувала людей проти України і проти української церкви. Ніхто із зарубіжних церков не сказав поганого про українську церкву, тільки Росія і російська церква. І тут рупором були їхні священники, які говорили останні слова на українську церкву, так як сьогодні говорить Росія на Україну, обзиваючи нас нацистами, неофашистами і тому подібне. І це найперше виливалося на українську церкву і з церкви Московського патріархату. Тому цей законопроєкт не тільки треба внести на розгляд, а й його прийняти, щоб усі православні церкви, які є в Україні, перейшли до складу Православної Церкви України. А якщо і є десь громади Московського патріархату, то, будь ласка, нехай вони собі побудують храми. Нехай хоч щось собі побудують і там собі служать. Давно потрібно було внести зміни в законодавство, щоб консолідувати наше суспільство і щоб була одна церква, одна мова, одна культура. І це дасть нам можливість бути єдиними і нероздільними.
- Чимало наших українців знайшли прихисток в Польщі. Чи може це змінити на краще стосунки українців з поляками, зважаючи на певні історичні проблеми минулого?
- Історичні проблеми у нас були, звичайно, із таким сусідом як Польща. І ніхто не сподівався, що таку братерську і гарну руку протягне нам ця країна. Вона відкрила свої кордони для наших людей, для наших діток, щоб вони могли знайти там захист, а наші вояки пішли воювати. Ніхто не сподівався, що поляки так нас по-братерськи зустрінуть. Найпершими відгукнулися поляки. Українці вдячні польському народу та їхньому президенту, який різні способи використовує для надання нам зброї для захисту. Тому ми ще більше їх любимо за те, що вони відгукнулися на нашу біду і не повернулися спиною, як деякі сусідні держави.
- Що б Ви порадили людям, які мають страх і відчай у наслідок війни? І як Ви особисто переживаєте те, що відбувається в Україні?
- Пораджу людям молитися, щоб вони не мали страху, не зациклювалися. Це, звісно, психологічно важко витримати. Треба знаходити підтримку у молитві, уповати на Бога. У перші дні, коли розв’язалася війна, я відразу подумав за церкву і за сім’ю. Сім’ю можна було відпровадити, звичайно, за кордон. Це не проблема сьогодні, коли кордони відкриті. А ось подумав за церкву, що стільки прийшлося відбудовувати її, покласти майже все життя за неї і прийдуть росіяни, які все закриють, зруйнують, сплюндрують, бо історія показує нам, що після революції була українська церква і її хто закрив? Росія. Під час Другої світової війни відроджувалася українська церква, хто її знищив? Росія. Все, що пов’язане тільки з Україною, з національністю і гідністю українця, - це дратує росіянина і бісить. Він готовий все українське знищити, щоб тільки нав’язувати у нас своє російське. Тому я за це дуже переживав, що пропаде українська церква, бо Росія прийде і буде робити насилля. Це показувала нам історія. Мене в перші дні війни це дуже страхало, але я побачив, що влада і український народ піднялися проти російської агресії. Це вселяло надію. Значить, буде боротьба, буде життя, тут можна йти вперед, можна було відстоювати і дійсно ця надія виправдалася. Ми сьогодні бачимо, що є перемога і вона обов’язково буде за армією, за українським народом. Сьогодні за що ми воюємо? За українську свободу, за українську душу, за нашу незалежність, за національність, за все українське.
- Яким Ви бачите завершення війни?
- Завершення війни я бачу таким, щоб цих окупантів викинути з нашого двору, з нашої хати. Я маю на увазі, що їх треба прогнати за межі кордону. Ми не збираємося ні на кого нападати. Ми є миролюбивою державою і хочемо відновити кордони в тих межах, де була проголошена незалежність держави. І це буде нас радувати, не буде обурювати, що ми щось втратили. Ми нікому своєї землі не віддамо. Як сказав наш Президент: «Землею ми не торгуємося. Тільки ті кордони, які були в 1991 році, ми хочемо відновити». Це буде нас тішити і це нас об’єднає.
Розмову вела Катерина Кравчук
Розклад богослужінь
29 березня 2024 р. - П'ятниця.
17.00. Вечірня з чином Пасії.
30 березня 2024 р. - Субота.
Поминання померлих.
9.00. Літургія. ПАНАХИДА.
17.00. Вечірня.
31 березня 2024 р. - Неділя.
2-га неділя Великого посту. Глас 2. Свт. Григорія Палами.
9.00. Літургія. Молебень.
Поминання спочилих (ПАНАХИДА) не звершується.
Цікаво та актуально