Нині, коли ми наближаємося до середини Великого посту, Церква в особливий спосіб нагадує нам про хрест Господній, про подвиг найглибшого жертовного смирення нашого Спасителя. Адже що таке хрест? Це знаряддя ганебної страти, яке римляни використовували для найгірших злочинців. І це знаряддя страти стало знаменням і знаком великої Христової перемоги.

Протягом тижня, який є серединою Великого посту, ми щоденно звершуємо особливе поклоніння образу хреста. Але вшановуємо ми не матеріал, з якого зроблений хрест, і навіть не ікону розіп’ятого Спасителя – через таке поклоніння, віддаючи шану образу, ми вшановуємо Сина Божого. Ми вшановуємо Того, Хто «принизив Себе Самого, прийнявши образ раба […]; упокорив Себе, був слухняним аж до смерті, i смерті хресної. Тому i Бог звеличив Його i дав Йому ім’я вище над усяке ім’я» (Флп. 2:7-9), як про це каже апостол Павло.

Господь кличе нас: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11:28-30). Який це тягар? Це є тягар хресний, тягар смирення, як про це і чуємо з сьогоднішнього євангельського читання: «хто хоче йти за Мною, – говорить Господь – нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде» (Мк. 8:34).

Що означає смирення і чому воно пов’язане саме з хрестом? Хрест – це древо, яке символічно пов’язане з тим райським древом, заборонений плід з якого спожили перші люди, порушивши заповідь Божу. Те давнє древо нагадує про гординю людську, про непослух, про сваволю людини. А древо хресне є знаком і свідченням протилежного.

Тоді людина хотіла стати богом без Бога, – а на хресті Бог виявляє смирення, добровільно зрікаючись Своєї всемогутності та підкоряючись стражданню і смерті, щоби через це перемогти зло і смерть. Тоді Адам і Єва не послухали повеління Божого і порушили єдину заповідь, – а Спаситель приймає волю Отця Небесного, приймає чашу страждань, бо є «слухняним аж до смерті, i смерті хресної». Тоді людина вжила свою свободу, даровану Богом, щоби повстати проти Творця, – а нині Син Божий добровільно обмежує Свою всемогутність і свободу, видимим знаком чого стають прибиті до хреста руки.

В годину зради і страждань Господь може покликати на захист легіони ангелів – але Він смиренно віддає Себе у владу грішників. Господь в одну мить міг би явити всю велич і могутність Свого Божества, як явив Він їх на горі Фавор, преобразившись перед учениками – але терпить від грішників і плювання, і побої, і знущання та глузування, і саму смерть.

Бог Слово, втілена Іпостасна Премудрість – мовчить і не відповідає на численні неправдиві звинувачення. І через це, відмовляючись Сам захищати Себе, Він всеціло віддається у волю Отця Небесного.

«Написано, – нагадує нам апостол Павло – «Проклятий усякий, хто висить на дереві». А тому Спаситель приймає смерть, бувши розіп’ятим на древі хреста, і через це Він «відкупив нас від прокляття закону, ставши за нас прокляттям» (Гал. 3:13). Христос на Себе приймає наше прокляття, бере на Себе наші провини, несе на Собі наше покарання за гріх, помирає на хресті заради нас тією смертю, на яку ми заслужили через порушення закону.

В цьому полягає сенс тієї хресної жертви, яку ми нині особливо вшановуємо і про значення якої собі нагадуємо. Первосвященник старозавітній, як людина, поставлена за законом, приносив жертву за гріхи свої та всього народу, віддаючи задля цього жертовну тварину. А Христос, не маючи Сам ніякого гріха і не вчинивши ніякого зла, приносить в жертву не агнця, але Самого Себе.

Тим самим Він виявляє найвищу міру любові до людини, любові істинної, жертовної, Він відає на смерть Себе, щоби через цю жертву передати нам Своє життя.

Через гріхопадіння ми втратили належний зв’язок з джерелом життя – Богом. А Христос, віддаючи на хресті в жертву за нас Свою плоть і Свою кров – через це відживляє нас, повертає до єднання з джерелом життя вічного. Тому Він і свідчить: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день. Бо Плоть Моя є істинною їжею, і Кров Моя є істинним питтям» (Ін. 6:54-55). Христос, як Первосвященник повік, на хресті приносить Себе в жертву, і це жертвоприношення через Таїнство Євхаристії подає нам, щоби ми, споживаючи цю святу їжу – отримували життя вічне.

Отже, дорогі брати і сестри, ми бачимо, як у хресті Господньому, у цьому видимому образі, у цьому знарядді страждання і смерті та знаменні Божественної перемоги над смертю, яке нині подається нам для поклоніння, зосереджені всі головні істини нашої віри. Хрест нагадує нам про гріхопадіння Адама і про Спасителя – нового Адама, нагадує про непослух давній – і про всеосяжну слухняність Сина Божого волі Небесного Отця.

Хрест нагадує про найглибшу міру смирення, якою перемагається гординя – родоначальниця і джерело всіх гріхів. Хрест нагадує про жертву, яку Син Божий приносить, щоби звільнити нас від прокляття закону та кари за злочин.

Хрест нерозривно пов’язаний з Євхаристією, через яку ми маємо причасність життю вічному, бо споживаємо Тіло і Кров Христові, які стають для нас їжею, що веде до безсмертя. Хрест нагадує нам не лише про смерть Спасителя, але і про Його Воскресіння, що ми підкреслюємо і у нашому піснеспіві, з яким звершуємо в ці дні поклоніння. Адже сенс хреста – не в ньому самому, не в смерті, яка була на ньому заподіяна, а у Воскресінні, яке стало наслідком смирення, жертовності та всеосяжної любові, явленої на хресті Сином Божим.

Тож, дорогі брати і сестри, звершуючи в ці дні поклоніння хресту, оновімо в собі усвідомлення всіх цих істин. І нехай сила хреста Христового, сила божественного смирення і жертовної любові, допомагають нам перемагати зло і гріх в нас самих і в навколишньому світі.

Амінь.

Джерело: https://www.pomisna.info