Перша Неділя Великого посту називається в церковному календарі Торжеством Православ’я. Провівши нас через першу седмицю Святої Чотиридесятниці, підживляючи читанням Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського, повчаючи псалмами та піснеспівами духовними, Матір Церква приводить нас до пристановища, яке є першим променем, що провіщає нам Пасхальну радість Світлого Христового Воскресіння. Цей Воскресний день є особливим святом, що відзначається християнами з сивої давнини. Приводом для встановлення такого Торжества стала перемога Православної Церкви над іконоборчою єрессю на VII Вселенському соборі в Нікеї у 787 р. і утвердження цієї істини на Константинопольскому соборі у 842 р. при імператриці Феодорі.

Чому ж радіємо ми сьогодні ? А радіємо ми перемозі добра над злом, істини над неправдою. Ми торжествуємо, бо Церква Христова у ті далекі часи зберегла неушкоджене вчення Господа Ісуса Христа, зберегла і утвердила його на віки.

Приготувавши віруючих до подвигів посту й покаяння, Церква вводить їх в сам подвиг. Богослужіння Великого посту, як і богослужіння підготовчих до нього тижнів, постійно спонукають до посту і покаяння, зображають стан душі, яка кається і плаче про свої гріхи. Цьому відповідає і зовнішній образ здійснення великопосних богослужінь: у седмичні дні Великого посту, виключаючи суботи і неділі, Церква не здійснює повної літургії, цього самого урочистого і святкового християнського богослужіння. Замість повної літургії по середах і п'ятницях служиться літургія Раніш освячених Дарів. Склад інших церковних служб змінюється згідно з часом. В седмичні дні майже припиняється спів, надається перевага читанню з старозавітних писань, особливо Псалтирі, в усі церковні служби вводиться молитва святого Єфрема Сиріна з великими (земними) поклонами, а третій, шостий і дев'ятий часи з'єднуються з вечірнею для вказівки часу, до якого повинен сягати денний піст.

Сьогоднішня неділя знову наближає нас і підготовлює до проходження подвигу Великого посту. Називається вона неділею про блудного сина (Лк. 15, 11 – 32). Свята Матір Церква закликає всіх до покаяння, нагадуючи, що за умови істинного смирення і покаяння з боку людини-грішника, Господь, як люблячий Батько відкриває для нас обійми Свого милосердя і прощає найтяжчі гріхи. Приклад такого безмежного Божого милосердя ми можемо побачити в сьогоднішньому Євангельському читанні, що пропонується для нашої уваги під час Божественної літургії.

Господь Ісус Христос дуже часто, викладав Своє спасительне вчення розповідаючи притчі – повчальні розповіді, у яких на життєвих прикладах, порівняннях та алегоріях для слухачів вказувався шлях до вічного життя. Сьогодні, ми з вами, улюблені, вислухали одну із таких розповідей Божественного Вчителя.

Сьогодні ми згадуємо розповідь про Закхея, про багатого, знатного чоловіка, який жив у малому містечку, де всі його знали. Він теж хотів побачити Христа, тільки він був такий малий ростом, що в натовпі йому було неможливо Його побачити навіть здалеку. І тоді він зробив щось, що є просто героїзмом: перед лицем усіх своїх співгромадян, які його знали, які його шанували, які, часом, може бути, тремтіли перед ним, він раптом, як хлопчисько, виліз на дерево, щоб тільки побачити Христа . Потреба в цій зустрічі була в нього така, що він переміг у собі марнославство, тобто бажання, щоб люди до нього ставилися з повагою, з пошаною. Йому раптом стало байдуже: нехай сміються наді мною, нехай освистують мене, але без того, щоб побачити Христа, я далі жити не можу. Що його привело до цього - нам не сказано, але нам сказано, що Христос, Який Серцезнавець, Який знає, що є в кожній людині, зупинився, закликав його і прийшов до нього в будинок.

І тоді сталося саме те, чого не очікував, може бути, навіть Закхей. Христос, ставши перед ним, проявивши Свою любов і милосердя, так потряс його душу, що Закхей Йому сказав: я був неправедним чоловіком, а тепер я хочу виправити все своє життя; я віддам вчетверо тим, кого я пограбував, знедолив... І Христос йому сказав: спасіння прийшло в твій дім.