У четверту неділю після Пасхи здійснюється спогад зцілення Христом розслабленого в Капернаумі. Про цю подію оповідає лише св. Іоан, що повідомляє в своєму Євангелії про кожен прихід Господа до Єрусалиму на свята. В цьому випадку не зовсім ясно, на яке саме свято Ісус прийшов до Єрусалиму, але найімовірніше, то була або Пасха, або П'ятидесятниця. Лише в цьому випадку виходить, що суспільне служіння Господа продовжувалося три з половиною роки, як спрадавна приймала це св. Церква, керуючись, саме, хронологією четвертого Євангелія. Так, біля півроку прошло від хрещення Господа до першої Пасхи, що описується в 2-ій главі, потім рік — до другої Пасхи, що згадується в 5-ій главі, ще один рік — до третьої Пасхи, про яку сказано в 6-ій главі, і ще один, третій, — до четвертої Пасхи, тій, перед якою постраждав Господь.

У Велику суботу Православна Церква згадує тілесне поховання Ісуса Христа і зішестя Його в пекло.

Знявши з хреста і обвивши плащаницею із пахощами, за звичаєм іудеїв, Йосиф і Никодим поклали Пречисте тіло Господа в новому кам'яному гробі в саду Йосифовому, що знаходився недалеко від Голгофи. До дверей гробу привалили великий камінь. При похованні Ісуса Христа перебували Марія Магдалина й Марія, мати Якова та Іосії.

Сьогодні ми святкуємо урочистий вхід Господа нашого Ісуса Христа в Єрусалим. Не раз і раніше Христос приходив до Єрусалима, не раз навколо Нього збиралися маси людей, що приходили слухати Його повчання та зцілятися від своїх недуг, але такої урочистості під час попередніх завітань Христа до Єрусалима не було.

Чому цей вхід був урочистим і чим він відрізняється від урочистих входів царів і великих полководців сивої давнини? Коли порівняємо вхід в Єрусалим Христа з входом царів і римських полководців після їхніх перемог, то побачимо безмежну різницю.
Царі і полководці в’їжджали у свої столиці після перемог на розкішних колісницях, що сяяли золотом, на баских конях. Вони встилали дорогу до цієї зустрічі тисячами вбитих на війні, омивали ріками людської крові. Навколо них рухалися легіони війська з усякою зброєю, а за ними – сотні полонених рабів у кайданах. Це була дійсна урочистість, вона наводила трепет і жах на весь народ.

Вперше ця дата з'являється в творах західних авторів III століття Тертуліана і священномученика Іполита Римського як день Розп'яття Спасителя за римським календарем (ще в VI ст. Св. Мартін з Браги писав, що багато галльських єпископів вважали Пасху нерухомим святом). При цьому сщмч. Іполит на підставі зіставлення ряду біблійних віршів і буквального їх тлумачення стверджував, що Різдво Христове відбулося через 5500 років після створення світу. Переконання про 5500-літньому вік творіння до часу пришестя у світ Спасителя і про збіг дат створення світу і пришестя Христа у плоті перейшло в александрійську традицію, але тут вирішальною стала дата не Різдва Христового, а Благовіщення: свт. Афанасій Великий писав, що Христос втілився в утробі Діви на 25-й день березня, тому що в цей день спочатку Бог створив людину.