Ось і надійшов час для останньої зупинки перед вступом до Великого посту. Наступний тиждень, хоча і вважається в народній традиції часом розваг, веселощів, насправді – це вже напів піст. Він ще визначається як загальниця – немає посту в середу і п’ятницю. Але і в середу, і в п’ятницю вже правляться богослужіння за постовим чином. І від завтрашнього дня вже припиняється споживання м’яса.

Церква вводить нас у піст поступово, дбаючи про те, щоб ми мали із нього повну, досконалу поживу. А духовною поживою перед початком Великого посту дається нам сьогоднішнє євангельське читання (Мт. 25:31-46). Дається не для того, щоб нас налякати майбутньою перспективою, а, швидше, застерегти, підказати.

Є одна небезпека у пості, як і загалом у духовному вдосконаленні людини, – небезпека зосередження на собі. Якщо ми будемо використовувати піст тільки для абстрагування від навколишнього світу і зосередження на собі, своїх власний проблемах і пошуках шляхів виходу з них, – здається, нічого поганого в цьому не буде. Але, насправді, це може обернутися втечею від проблем нашого ближнього. Впроваджуючи нас у піст, Церква нагадує нам, що ми повинні і в пості відчувати себе спільнотою, не дрібнитися на окремі одинички. Недарма під час посту Церква частіше закликає нас збиратися разом на молитву.

Історію цього свята розповідає тільки один євангеліст апостол Лука. Саме цей євангельський текст читається на Літургії в день свята (Лук. 2: 22-40). Як передає ап. Лука: «І коли настали дні очищення за законом Мойсеєвим, то принесли Його до Єрусалима, щоб поставити перед Господом, як написано в законі Господньому, щоб усяка дитина чоловічої статі, яка розкриває утробу, була посвячена Господу. І щоб принести в жертву, як сказано в законі Господньому, дві горлиці або двоє голуб’ят» (Лук. 2: 22-24).

Як відомо із книг Старого Завіту, Бог серед всіх народів світу вибрав ізраїльські племена – нащадків патріархів Якова, Ісаака та Авраама. Історія Церкви називає цих мужів патріархами, бо вони стали засновниками нового народу. Народу, котрий на відміну від решти людей світу, мав привести людство до спасіння, тобто підготувати світ до пришестя Сина Божого на землю. Щоб ізраїльський народ виконував свою місію, Бог уклав з ним Завіт, дав Божественний Закон через пророка Мойсея.

Знову Свята Матір Церква відкриває для нас Свої обійми закликаючи до спасительного покаяння. Саме з цієї неділі ми розпочинаємо спів Богослужбових текстів Тріоді Постової готуючись до духовного відродження та очищення в дні Святої Чотиридесятниці та Страсної седмиці, щоб достойно вшанувати Світле Христове Воскресіння – Пасху Господню.

В церковному календарі сьогоднішня неділя називається неділею про митаря і фарисея, тому що під час Божественної літургії для духовного повчання пропонується уривок з Євангелії від Луки, що розповідає нам про двох чоловіків – митаря і фарисея, які прийшли помолитися до храму.

Молитва цих двох чоловіків кардинально відрізнялася. Фарисей лише вихвалявся і зневажав інших, в тому числі і цього митаря, а митар смиренно взивав до Господа: «Боже, будь милостивий до мене грішного!» (Лк. 18: 13).

Святитель Миколай народився в другій половині ІІІ століття в місті Патари, області Лікії у Малій Азії. Батьки його Феофан і Нонна були із шляхетського роду і дуже заможні, що не заважало їм бути благочестивими християнами, милосердними до бідних і ревними до Бога.

До глибокої старості вони не мали дітей; в непристанній гарячій молитві вони просили Всевишнього дати їм сина, обіцяючи присвятити його служінню Богу. Молитва їх була почута: Господь дарував їм сина, який при святому хрещенні отримав ім'я Миколай, що означає по-грецьки - «який перемагає народ».

Вже в перші дні свого дитинства святитель Миколай показав, що він призначений на особливе служіння Господу. Збереглося передання, що під час хрещення, коли обряд був дуже тривалим, він, ніким не підтримуваний, простояв у купелі протягом трьох годин. З перших же днів святитель Миколай почав суворе подвижницьке життя, якому залишився вірним до гробу.

Вся незвичайна поведінка дитини показувала батькам, що він стане великим Угодником Божим, тому вони звернули особливу увагу на його виховання і постаралися, перш за все навіяти синові істини християнства і направити його на праведне життя. Отрок незабаром збагнув, завдяки багатим обдаруванням, керований Святим Духом, книжну премудрість.

Встигаючи у вченні, отрок Миколай встигав також і в благочестивому житті. Його не займали порожні розмови однолітків: заразливий приклад товариства, що веде до чого-небудь худого, йому був чужий.