Господь Ісус Христос є не лише Спаситель і Викупитель людства, Він є також і наш Учитель. Кожне Його слово несе у собі печать вічності, оновлює, дає життя кожному, хто не залишається глухим по відношенню до нього. В цьому розумінні Голгофа стала тою найвищою учительною кафедрою, з якої Господь дає нам останій урок перед Своєю смертю і Воскресінням. Його слова, виголошені на Хресті, це свого роду останній заповіт для всіх, хто вважає себе послідовником Божественного Учителя. І перші слова, виголошені розіп’ятим Спасителем, були навіть не словами, а молитвою про прощення:«Отче, прости їм, бо не відають, що чинять»(Лк.23,34).    

Ніколи до Христа в історії людства ще не звучали подібні слова. Навпаки, коли карали злочинців смертю, останні частіше всього молились до своїх богів із закликом  про помсту. Спаситель же просить в Отця милості для Своїх розпинателів. Під час Свого земного життя Христос багато повчав і заповідав. Але із усіх Своїх повчань для виголошення на Хресті Він зупиняється саме на заповіді про прощення.

Цей тиждень особливо шанується Церквою. «Всі дні, - йдеться в Синаксарі, - перевершує Свята і Велика Чотиридесятниця, але більше Святої Чотиридесятниці Свята і Велика седмиця (страсна), і більше самої Великої седмиці ця Велика і Свята субота. Називається ця седмиця великою не тому, що її дні або години більші (інших), але тому, що в цю седмицю здійснилися великі і надприродні чудеса і надзвичайні діла нашого Спасителя ... »

За свідченням святителя Іоанна Золотоустого перші християни, палаючи бажанням невідступно бути з Господом в останні дні Його життя, у Страсну седмицю підсилювали моління і збільшували звичайні подвиги посту. Вони, наслідуючи Господа, Який одного разу зазнав з любові до занепалого людства безприкладні страждання, намагалися бути добрими і поблажливими до немочі братій своїх і більше творити справи милосердя, вважаючи непристойним вимовляти засудження в дні нашого виправдання кров'ю Непорочного Агнця, припиняли в ці дні всі тяжби, суди, спори, покарання і навіть звільняли на цей час від ланцюгів в'язнів в темницях, винних не в кримінальних злочинах.

«Радій від радості дочко Сиону, торжествуй, дочко Єрусалима: ось Цар твій гряде до тебе, праведний, Який спасає, лагідний, Який сидить на ослиці і намолодому ослі сині підяремної»(Зах. 9. 9). Цими словами пророк Захарія за 500 років до Різдва Христового передрік торжественний вхід в Єрусалим Господа Ісуса Христа – подію, яка сьогодні вшановується нами.

Після воскрешення Лазаря Господь Ісус Христос, сівши на молоде ослятко, вирушив до Єрусалиму. Звістка про те, що Спаситель гряде в Єрусалим, пронеслась по місту, і множество людей вийшло на зустріч Того, Хто воскресив Лазаря. Охоплені радістю люди зривали гілки з дерев, застеляли своїм одягом шлях Спасителю. Осанна в вишніх, благословен Хто йде в Ім’я Господнє! – було чути звідусіль.

Вперше ця дата з'являється в творах західних авторів III століття Тертуліана і священномученика Іполита Римського як день Розп'яття Спасителя за римським календарем (ще в VI ст. Св. Мартін з Браги писав, що багато галльських єпископів вважали Пасху нерухомим святом). При цьому сщмч. Іполит на підставі зіставлення ряду біблійних віршів і буквального їх тлумачення стверджував, що Різдво Христове відбулося через 5500 років після створення світу. Переконання про 5500-літньому вік творіння до часу пришестя у світ Спасителя і про збіг дат створення світу і пришестя Христа у плоті перейшло в александрійську традицію, але тут вирішальною стала дата не Різдва Христового, а Благовіщення: свт. Афанасій Великий писав, що Христос втілився в утробі Діви на 25-й день березня, тому що в цей день спочатку Бог створив людину.