Великим і незчисленним є Собор святих угодників і чудотворців землі Волинської. З впевненістю можна сказати, що нам відомі імена далеко не всіх святих, які своїми подвигами і чудесами освятили землю Волинську. Святкування Собору (тобто спільної пам’яті) всіх святих землі Волинської було започатковано у 1831 році і приурочено поверненю великої православної святині Свято-Успенської Почаївської Лаври до Православ’я, яка більше 100 років перебувала в підпорядкуванні уніатів.

Воздвиження Чесного Хреста Господнього – велике християнське двонадесяте свято, яке відзначається 27 вересня. Воно належить до дуже старовинних свят, але і історія знайдення св. Господнього Хреста, та історія встановлення свята покриті серпанком різноманітних легенд, а тому нелегко відрізнити історичну дійсність від звичайної легенди.

У давні часи римські імператори робили численні спроби знищити навіть найменші спогади про життя й діяння Ісуса Христа, про священні місця, із ним пов'язані. Один з імператорів–Андріан–віддав наказ засипати землею священну гору Голгофу, а також Гроб Господній. На штучно створеному імператором пагорбі було збудовано святилище богині Венери та поставлено статую бога Юпітера.

Про мученицьку смерть Івана Предтечі детально розповідається в Євангелії від Марка (6, 14-30). Іван Хреститель осуджував царя Ірода за те, що той жив із дружиною свого рідного брата – Іродіадою. Відтак жінка захотіла помститися Іванові і таким чином приховати свій ганебний вчинок. Одного разу, коли Ірод святкував свій день народження, для нього танцювала танець донька Іродіади – Соломея. Цей танець дуже сподобався Іродові і він пообіцяв дівчині, що виконає будь-яке її бажання. Дівчина, за намовою матері, попросила відсікти Іванові Хрестителю голову. Ірод не відмовив, і голова Івана була відтята.

Згідно з переказами, поминати день усікновення голови Предтечі Господнього Івана почали ще його учні. Але традиція празника та його поширення остаточно сформувалися в V ст. Зокрема це свято згадується у вірменському перекладі Лекціонарію, який відображає практику єрусалимського богослужіння в V ст.

Свято Успіння Богоматері встановлене Церквою з давніх часів. Про нього згадується у творах блаженного Ієронима, блаженного Августина та Григорія, єпископа Турського. У IV столітті воно вже повсюдно святкувалося в Візантії. За бажанням візантійського імператора Маврикія, який здобув перемогу над персами 15 серпня, день Успіння Богоматері (з 595 р.) стало святом загальноцерковним.

Але спочатку свято відбувалося не в один час: в одних місцях - у січні місяці, в інших - у серпні. Так, на Заході, в Римській Церкві (у VII ст.) 18 січня святкувалася «Кончина Діви Марії», а 14 серпня - «Взяття на небо». Загальне святкування Успіння 28 серпня в більшості східних і західних Церков встановлюється лише в VIII-IX ст.