Неділя про митаря і фарисея
Подія євангельської розповіді відбувається у Храмі. І ми задаємося запитанням, для чого люди відвідують Храм Божий? Не кожен приходить до Храму, маючи за ціль молитися. Чимало туристів відвідують визначні пам’ятки архітектури, якими є старовинні церкви, щоб в такий спосіб дізнатися історію міста, країни, народу. Ще більше людей ходять до Храму із звички чи встановленої традиції. І лише дуже мала частина людей відвідує Святиню, щоб мати ближче спілкуванням із Богом та насолодитися духовною їжею.
Притча про митаря і фарисея є прекрасною ілюстрацією того, якою повинна бути молитва. Всі ми прекрасно знаємо про негативне ставлення єврейського народу до митарів, які збирали податки зі своїх братів та сестер по крові збирали для загарбників, неправдиво при цьому збагачуючись.
Зупинімося лише на храмовій молитві. Без молитви, відвідування Храму втрачає будь-який сенс. Кожне місце особливої Божої присутності у Старому Заповіті, називалося «святим місцем» - місце, яке Бог собі призначив. Так як хвора людина, яка прийде до лікарні та не звернеться до лікаря, вийде із неї не будучи здоровою, так і християнин, який приходить до церкви та не вступить до діалогу з Господом Богом, приречений вийти з Храму таким же духовно зраненим, яким і зайшов до нього.
На прикладі двох людей із притчі можна без зайвих пояснень зрозуміти просту правду про те, якою повинна бути молитва – не проявом фарисейської гордині, а смиренням митаревої душі.
Чи може молитва фарисея бути прикладом для нашого повсякденного спілкування з Богом? Чи можна побачити у такій молитві бажання зростати в досконалості, чи лише пиху, гордість і егоїзм? Навіть при тому, що все, що говорив фарисей про себе є правдою, Богові непотрібне таке вихваляння, а потрібне тільки чисте серце та добра душа.
На прикладі молитви митаря ми усвідомлюємо слова Христа: «Не здорові потребують лікаря, а лише хворі». Не знаємо напевно, але цей митар із притчі нагадує нам іншого митаря, на ім’я Закхей, який заліз на смоковницю, щоб побачити Ісуса, а потім радо прийняв Його у свій дім. Митар у Храмі нікого не бачив, бо не смів і очей підняти, приклонивши голову здалеку. Митар же Закхей теж хотів непоміченим побачити Ісуса? Митар із Храму виходить прощеним, а митар Закхей це прощення отримує у себе вдома. Обидва стягнули на себе осуд інших, але отримали благословення самого Бога.
Якими ми вийдемо із Храму після Божественної Літургії залежить від нас самих, від того, які ми сюди зайшли та чого хочемо попросити у Господа. Якщо ми до церкви зайшли митарями й молилися як митар, вийдемо іншими людьми. Якщо ми зайшли до Храму як фарисей і такою ж була наша молитва, то дарів Божих не отримаємо.
Господь дає кожному з нас бути Дитиною Божою, дає можливість здобути Царство Боже, але для цього потрібно знайти у собі сили здійснити внутрішню переміну і, визнавши свої гріхи на сповіді, розпочати нове життя з Богом. Амінь.
Джерело: http://kolomija.com/bbloteka/propovd/836-propovd-na-nedlyu-pro-mitarya-fariseya.html
НЕДІЛЯ 33-ТЯ ПІСЛЯ П’ЯТДЕСЯТНИЦІ, ПРО ЗАКХЕЯ, ПІСЛЯ БОГОЯВЛЕННЯ
«Коли ж почув Ісус, що Іоан відданий під варту, пішов до Галилеї. І, залишивши Назарет, прийшов і оселився в Капернаумі приморському, в краях Завулонових і Неффалимових, щоб збулося сказане пророком Ісаєю, який говорить: земле Завулонова і земле Неффалимова, за Йорданом на шляху приморському, Галилеє язичників. Народ, що сидів у темряві, побачив світло велике, і тим, що перебувають у країні й тіні смерти, світло засяяло їм. Відтоді почав Ісус проповідувати й говорити: покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне» (Мф. 4, 12-17).
«Потім Ісус увійшов до Єрихона і проходив через нього. І ось один муж на ім’я Закхей, він був старший над митарями і чоловік був багатий, бажав бачити Ісуса, хто Він; але не міг за народом, бо був малий на зріст. І, забігши наперед, виліз на смоковницю, щоб побачити Його, бо Він мав проходити біля неї. Коли Ісус прийшов на те місце і, глянувши, побачив його, сказав йому: Закхею, злізь скоріше, бо сьогодні Мені належить бути в тебе в домі. І він поспішно зліз і прийняв Його з радістю. І всі, побачивши те, почали нарікати, що Він зайшов гостити до грішного чоловіка. Закхей, вставши, сказав Господеві: Господи, половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо. Ісус сказав йому: нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів. Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло» (Лк. 19, 1-10).
Неділя про Закхея розпочинає приготування до Великого посту, який завершиться найбільшою радістю – перемогою над гріхом і смертю, Воскресінням Господа нашого Ісуса Христа.
Євангельське зачало розповідає нам про те, як Ісус Христос приходить до дому митаря Закхея. Чому ця зустріч відбувається вдома? Тому, що завданням підготовчих неділь до Великого посту та в часі самого посту є допомогти відчинити дім нашої душі, нашого життя для Бога. Ми повинні зміцнити наш зв'язок віри, надії та довіри до Бога таким чином, щоб Господь став основою нашого життя і єдиним джерелом щастя. Основною метою приходу Спасителя на землю - є відшукати заблукавши людину, відкрити їй очі і дати можливість пізнати любов Божу. Читаючи Священне Писання, бачимо, що Господь заходить у доми митарів та грішників, сідає до столу із фарисеями, дозволяє великій грішниці намастити миром Його ноги, - і для нас це є дивним. Чому? І відповідь на це питання дає сам Христос кажучи: «Не здорові потребують лікаря, а недужі… Бо Я прийшов покликати не праведників, але грішників для покаяння».
«І, забігши наперед, виліз на смоковницю, щоб побачити Його, бо Він мав проходити біля неї», - бачимо що Закхей був маленького росту, але він не втрачає надії та шукає всі можливі способи, щоб побачити Спасителя. Також знаємо, що він був багатий, тобто мав організаційні здібності, бо був старший над усіма митарями. Він мав достаток, але не мав спокою в серці. Ця людина є відкинена суспільством, вважається великим грішником, але Господь його приймає, не відкидає. Постає питання: чому так? Закхей долає всі перешкоди, вибирається перший з натовпу, і тут стається непередбачувана ситуація, сам Ісус Христос звертається до нього на ім’я, кажучи щоб злізав і спішив додому, тому що Він хоче прийти до його дому. Що робить Закхей? Він слухає і виконує прохання Христа, швидко злізає з дерева і радо приймає Господа у своєму домі. Чому Господь звертається саме до Закхея який був великим грішником? Там ж було багато потребуючих людей: хворі, немочні, вдови. Чому саме каже, що прийде до дому багатого митаря? Очевидно, що Господь бачить велике і щире бажання Закхея і знає про наслідки цього запрошення, - люди будуть нарікати і судити Його. Але Господь не зважає, бо хоче врятувати впавшого. Ця зустріч приносить невимовні плоди. Закхей змінюється, від часу цієї зустрічі, він дбає про своє спасення та Бога ставить на перше місце в своєму житті. Під час перебування Ісуса Христа в його домі він перемінює свої думки, навіть готовий позбутися усього, що має для того, щоб виправити свою гріховність та осягнути мирне життя. Закхей, вставши, сказав Господеві: Господи, половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо, - усвідомлює свою гріховність та бажає виправитись в цю ж хвилину!
Поведінка Закхея та щирі слова покаяння свідчать про те, що він дозволив завітати Ісусові не лише до його помешкання, а назавжди увійшов до дому його душі. "Ісус сказав йому: нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів. Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло" (Лк. 19:10), - Господь підтверджує щире навернення Закхея та приймає його, і радіє разом з ним. На прикладі Закхея, навчімось віри та надії на Боже милосердя. Пам’ятаймо, що Господь бажає прийти у домівку кожного із нас, але нам потрібно лише одне – відкрити двері своєї душі і повірити, що Господь перемінить наше життя. І лише тоді у нашому серці запанує мир та спокій і ми станемо насправді щасливими людьми.
Дорогі брати і сестри, для того, щоб змінитися, ми маємо подати руку Господу, бо одні наші зусилля є недостатніми для того, щоб перемогти гріховність. Ми є слабкими без Спасителя.
Задумаймось над нашим життям, що є важливим для сучасного християнина. Скільки часу ми приділяємо для Бога? Інколи, чуємо, що деякі особи виправдовують себе тим, що зранку треба приготувати сніданок, вдягнутися і подбати про належний зовнішній вигляд, а на молитву вже часу немає. Саме так, для сучасної людини зовнішній вигляд є важливішим ніж духовний світ: «без Бога жити можна». І, таким чином, людина не має часу на молитву ні зранку: спішить на роботу, ні ввечері, - вже замучена, немає сили, а в неділю знаходиться ще одна причина – потрібно відпочити після важкої праці. Отож, бачимо, що важливість надається лише потребам тіла. А що для нас є важливим? «За своєю природою люди бажають речей гарних і добрих. А нема речі милішої і гарнішої ніж добро. А Бог є добрий, і коли хто бажає добра, той бажає Бога. Брак Божої любові є для душі найгіршим злом» (св. Василій Великий).
Зустрівши Ісуса, Закхей запросив Його у свій дім, а чи я запрошую Ісуса до свого життя? Господь не один раз приходить до нас, Він наполегливо стукає у двері нашого серця, закликає нас до покаяння та навернення. Наш Отець Небесний готовий простити нам всі гріхи, лише потрібно нашого бажання. Молімось сьогодні, благаймо у Господа змінити наше життя, щоб Всемилостивий Господь простив нам наші гріхи та відкрив нам двері до вічного життя.
Приходячи до храму, не залишаймо Христа у храмі, берімо Його у наші домівки. Особливо, приймаймо Святу Євхаристію, щоб Господь перебував з нами завжди,- у кожній секунді нашого життя. Сучасна людина прагне осягнути щастя, і все життя його шукає. А нам потрібно осягати матеріальні блага все більше і більше. Погляньмо на Закхея, він мав все: посаду, гроші, здоров’я, - але не був щасливим. То що ж таке щастя? Щастя ми можемо осягнути лише в перебуванні з Богом.
Дорогі браття і сестри, у нашому сучасному житті шукаймо, насамперед, Бога та просімо у Нього милосердя, закриймо очі на всі земні клопоти та матеріальні блага, це все є другорядним, основою ж нашого життя є Господь, з Ним ми осягнемо вічне щастя. Бо як говорив св. Василій Великий: «Хто живе без Бога, не буде мати щасливого життя». Амінь!
Джерело: https://gradleva.com/publications/propovid
Успенський Піст
Через місяць після посту Апостольського існує в Православній Церкві багатоденний піст Богородичний або Спасо-Богородичний, званий Успенським. Він встановлений перед великими святами Преображення Господнього та Успіння Богоматері і продовжується два тижні, від 14 до 28 серпня. Церква прийняла і зберігає цей піст, скеровуючи нас до духовного благодатного перетворення і наслідування Божої Матері, Яка перед Своїм переселенням на небо невпинно перебувала в пості та молитві. Божа Матір хоч і завжди трудилася за нас і постила, не маючи потреби в пості, як чиста і Всенепорочна, одначе, передбачивши про Своє представлення, Вона, що перевищує і перевершує життям Ангелів, явила ангельську стриманість, часто молилась, щоб через Божественного Духа з'єднатися блаженною душею з Своїм Сином і стати нашою ходатайницею, і тоді особливо постила, коли наблизився для нея час кончини звідси, витончуючи Себе святою любов'ю до Сина. Тому і ми зобов'язані постити в цей час і оспівувати Її, наслідуючи Її життя і спонукаючи Її до заступництва за нас. Свідчимо справжню любов свою до пречистої Діви Богородиці святим Їй наслідуванням.
14 серпня винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього. Пам'ять семи мучеників Макавеїв
У грецькому часослові 1897 року так пояснюється походження цього свята: "Внаслідок хвороб, які дуже часто бували в серпні, спрадавна утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Древо Хреста на дороги і вулиці для освячення місць і відведення хвороб. Напередодні, виносячи його з царської скарбниці, покладали на святій трапезі Великої церкви (в честь Святої Софії - Премудрості Божої). З цього дня і далі до Успіння Пресвятої Богородиці, творячи літії по всьому місту, пропонували його потім народу для поклоніння. Це і є Винесення Чесного Хреста ".
В нас на Україні це свято з'єдналося зі спогадом Хрещення Русі 1 серпня 988 року. У "Сказанні дієвих чинів святої соборної і апостольської великої церкви Успіння", складеному в 1627 році за наказом Патріарха Московського і всієї Русі Філарета, дається таке пояснення свята 14 серпня: "А на винесення в день Чесного Хреста буває хід заради освячення води і просвічення людського, по всім містам і селам ".
Звістка про день Хрещення Русі збереглася в хронографах ХVI століття: "Крестися князь великий Володимир Київський і вся Русь серпня 1".(старий стиль)
Святий великомученик і цілитель Пантелеймон
Святий великомученик і цілитель Пантелеймон народився в місті Никомидії, у сім'ї багатого язичника Євсторгія, і звався Пантолеоном. Мати ж його Еввула була християнкою і хотіла виховати сина у християнській вірі, але померла, коли майбутній великомученик був ще юнаком. Батько віддав Пантолеона в початкову язичницьку школу, закінчивши яку, юнак почав навчатися мистецтва лікування у знаменитого в Никомидії лікаря Єфросина.
Здібності Пантолеона стали відомими імператорові Максиміану (284 - 305), який захотів бачити юнака при своєму дворі.
28 липня пам'ять святого рівноапостольного князя Володимира, у святому хрещенні Василія
Небагато імен на скрижалях історії можуть порівнятися з ім'ям святого рівноапостольного Володимира, хрестителя Русі, котрий на віки вперед визначив духовну долю нашої Церкви і нашого православного народу. Святий князь Володимир був сином Київського князя Святослава (1972). Вперше ім'я Володимира згадується в руських літописах під 968 роком, в оповіданні про нашестя печенігів, коли його бабця, свята рівноапостольна княгиня Ольга (+969; пам'ять 11 липня), з малолітніми внуками, через відсутність свого сина Святослава, були обложені в Києві степовими кочівниками. Вдруге ім'я князя Володимира зустрічається в літописах під 970 роком, коли князь Святослав незадовго до своєї смерті розділив Руську землю між трьома синами: старший син, Ярополк, одержав Київ, середній син, Олег, - землю Древлянську, а молодший син, Володимир, - Новгород.
Незабаром після смерті Святослава між братами почалися розбрати. У помсту за загибель свого воєводи, убитого князем Олегом під час полювання, князь Ярополк в 977 році виступив з військом на Древлянське князівство. Князь Олег загинув під час відступу поблизу міста Овруча. Звістка про його смерть досягла Новгорода, і князь Володимир, знаючи владолюбство брата, втік за море до варягів. Ярополк послав до Новгорода своїх посадників і став один правити на Русі. Але через три роки князь Володимир повернувся до Новгорода з дружиною варягів і вигнав київських посадників. Незабаром він завоював Полоцьк і одружився на полоцькій княжні Рогнеді, нареченій Ярополка. Потім він підкорив Київ, за його наказом Ярополк був убитий. Не дивлячись на те, що вдова Ярополка, родом грекиня, була вагітною, Володимир узяв її в наложниці. Похітливим язичником, що покладався на свою силу і військову дружину, - таким постає князь Володимир до свого навертання у християнство. За язичницьким поняттям, правда і справедливість на стороні сильного. Князь Володимир цілком слідував цьому як вищому мірилу життя. Далекі тоді ще були від його серця слова: "Не у силі Бог, а в правді".
Розклад богослужінь
4 лютого 2023 р. - Субота.
17.00 Вечірня.
5 лютого 2023 р. - Неділя.
Неділя про митаря і фарисея. Глас 1.
9.00. Літургія. Молебень. Панахида.